А вечір сипле листя золотаве,
Покличе музу трепетно Орфей,
Всміхнувшись небу в сутінках лукаво.
Стара сосна в ошатному вбранні
У тишу снів крізь у темінь заглядає,
Про плин часу нагадує мені,
В ту мить,як світ вмовка і засинає.
Ховає листя відчай і красу,
Земля вбирає шелесту відтінки,
І у акордах вічності й часу
Наниже мить, як спогад, намистинки.
Збирає жовтень краплі - намистини,
І чистих вод таємна бірюза
Відтінить блиск осінньої картини.
Холодна ніч вколише ясени,
Співаючи тихенько колискову,
І буде парк дрімати до весни,
Аж поки створить час нову обнову.
Пожовкле листя в вальсі знов кружля
Під музику вітрів багрянокрилих,
Художник - жовтень тішиться здаля
Красою фарб від холоду змарнілих.
І прілим листям у саду,
Ріллею мокрою і степом,
І соком груші на меду.
Він пахне осінню й туманом,
І сумом довгих вечорів,
І морозцем, що під парканом
Блакитним поглядом зацвів.
Я дощ люблю, коли він стука
Мені в зашторене вікно,
Коли на простір ніч сторука
Розсипле випране рядно.
Він пахне лісом і грибами,
І теплим чаєм на столі,
І жовтня мокрими слідами,
І зойком пилки у селі.
Я дощ люблю, бо він малює
На склі прозорі вітражі,
А вечір в сутінках сумує
І мліють сірі міражі.
Я дощ люблю, його сонату
Таку задумливо нічну,
Осінню стильну травіату
В обіймах темряви і сну.
І промінь любо кличе на гостину,
Зібравши фарби з сонячних прикрас,
Дарує день для осені світлину.
У небі вже курличуть журавлі,
Сумні поля закутались у шалі,
Фарбує осінь золотом жалі,
Зітерши пензлем вранішні печалі.
Шумлять гаї мелодію сумну,
Знімає вітер шати із тополі,
І таїну вколисаноземну
Вдихає ранок радісно поволі.
І тихо сум розвішує на віти,
Притишив час замріяну ходу,
Щоб день плекав осінні дива квіти.
А осінь бродить в приспаних дворах,
Збирає листя в сонні каруселі,
І вже ліхтар ховає в кольорах
Похмурість дня за мокрі акварелі.
Одягне ніч обвітрені плащі
На спокій лип,і відблиск снів вантажний,
Розсипле небо з хмар рясні дощі,
А мить відтінить обрій недосяжний.