На красу твою щораз молюся,
Ти ж бо маєш чари надземні,
В жовтизні кульбаб мов розчинюся,
Як вдихну буяння запашні.
Ти яскраво - ніжний до безтями,
Цвітом обдаровуєш сади,
Надихаєш диво - почуттями,
І весни оздоблюєш сліди.
Буйний травню, твоя врода в квітах,
Ти володар зелені і трав,
Яблуні стоять у білих штатах,
І для вишень сукні підібрав.
Ти весну залюблюєш безмежно,
Шлеш пташині співи чарівні,
Ну а потім тихо й обережно
Й непомітно зникнеш уві сні.
І стукав у зачинене вікно,
Блукав сумуючи, так сонно і поспішно,
Де ніч вдягала все у мокре полотно.
Я бачила, він радо посміхався
На склі розписував прозорі вітражі,
А день похмурістю весняно розстилався,
Й скрадала зелень посірілі колажі.
Я з ним зустрілась поглядом уранці,
Він пестив трави, квіти і стебло,
Нарциси ніжив трепетно в мовчанці,
І напував вологою тепло.
Весняний дощ.Він теплий і жаданий.
Йому радіють луки і поля.
Він для природи майстер первозданний,
В його обіцмах ніжиться земля.
Одного дня, коли усе ще спало,
Почула стук у двері якось я.
- Хто б міг це бути, - з тиші пролунало
І враз думок завмерла течія.
Я все ж відкрила двері обережно.
- Привіт, я щастя, в гості ось зайшло.
Мені вмить стало боязко й бентежно,
Але воно ще й квіти принесло.
- Ну що ж, проходь, запрошую на каву,
- А це до кави- і цукерки подало,
Подарувало посмішку ласкаву,
Вмить боязнь зникла, мов і не було.
Ми з ним зустріли сонячний світанок,
Згадали з радістю щасливі дні.
Так непомітно підкрадався ранок,
І десь озивались голосно півні.
Було затишно й світло, як ніколи,
І час присів тихенько біля нас,
Тож мить сама пішла за видноколи
Без зайвих слів, пояснень і образ.
Була я щастю рада до безтями,
Світився день із запалом життя,
І окрилявся ніжно почуттями,
Й творився образ дивного буття.
- Тобі я вдячне дуже за гостину,
Але мені пора, бо мушу йти,
І затаїло в погляді хвилину,
Щоб докази для виправдань знайти.
- Залишся тут, я буду вдячна дуже,
Хіба мій дім для тебе чужина!?
З тобою легко й затишно, мій друже,
Й з душі зника буденна сизина.
- Я мушу йти, мене чекають інші,
Тобі ж я щиро дякую за все.
Воно закрило двері в напівтиші,
Й пішло туди, куди добро веде.
Якщо до вас постукав хтось неждано,
В ранкову тишу чи в вечірній час,
Відкрийте двері з радістю спонтанно,
Прийшло у гості щастя вже й до вас.
Несе вона яскраві й теплі ранки,
Шукає цвіт на радощах бджола,
А сонце пестить вранішні світанки,
Щоб буйним цвітом вишня зацвіла.
Буя весна на лузі і у полі,
Шовкові хвилі вітер розганя,
В пуху стоять закохані тополі,
Й туман шепоче з росами зрання.
Весна співає голосом пташиним,
Дзвінким струмком і голосом садів,
Летить коханням ніжно- лебединим
Крізь вихрі бур і смутки холодів.
Весна чарує поглядом ласкавим,
Й безмежжям далей, кольором небес,
І поцілунком сонячножовтавим,
І бірюзою неосяжних плес.
Мов березневий котик на стеблі,
Сумна , холодна й трепетно-самітна,
І наче боязко ступає по землі.
У посмішках до сонця соромлива,
Її краса не сяє в квітнику,
Вона цьогоріч ніби нещаслива,
Ще не буяють квіти у вінку.
Весна завжди якась нежданно - різна,
То сипле барви щедро у саду,
То скромна, тиха, березнево - сніжна,
Немов не любить парость молоду.
А іноді бува така гаряча,
Спекотно- душна, жвава і жарка,
Краса її осяяно - тремтяча,
Душа відкрита й світло - гомінка.
Вона буває чемна й гордовита,
До ніг їй квітень стеле килими,
А у душі закрито- сумовита,
Й не кине погляд навіть в бік зими.
Але вона завжди така жадана,
Її чекають в місті, і в селі,
У почуттях нестримна й невблаганна,
Весна - життя і свято на землі.
Аби зустріти вранішню блакить,
Така привітна, ніжна і красива,
І тихий спів у голосі дзвенить.
Вона барвисті квіти розсівала,
На трави слала крокусів красу,
Ключі птахів у вирій окриляла,
В гердан вплітала в ранішню росу.
Весна всміхалась березневим ранкам,
Кружляла з квітнем в танці у саду,
Веснянки грала сонячним світанкам,
І дарувала вдачу молоду.
Вона цвіте, співає і кохає,
Дзвенить, гуде і тихо гомонить,
Природу в барви сонячні вбирає,
Струмком до вітру ніжно жебонить.
Весна в душі, у помислах, у слові,
Вона у полі, в лісі і в саду,
Щодня дарує миті кольорові,
Красу буття з весною я знайду.
Сіяли зорі поглядом яскравим,
А красень - місяць потайки зберіг Щасливу мить із трепетом жовтавим.
Медами пахло, житом і вівсом,
І дзвін лунав у травах шовковистих,
Величний джміль обтрушував часом,
Наліт пилку на травах променистих.
Всміхались дні задушливо- жаркі,
Земля тремтіла в сонячнім коханні,
Спадали роси жадібно - терпкі,
І завмирали ранки в бездиханні.