Одного дня, коли усе ще спало,
Почула стук у двері якось я.
- Хто б міг це бути, - з тиші пролунало
І враз думок завмерла течія.
Я все ж відкрила двері обережно.
- Привіт, я щастя, в гості ось зайшло.
Мені вмить стало боязко й бентежно,
Але воно ще й квіти принесло.
- Ну що ж, проходь, запрошую на каву,
- А це до кави- і цукерки подало,
Подарувало посмішку ласкаву,
Вмить боязнь зникла, мов і не було.
Ми з ним зустріли сонячний світанок,
Згадали з радістю щасливі дні.
Так непомітно підкрадався ранок,
І десь озивались голосно півні.
Було затишно й світло, як ніколи,
І час присів тихенько біля нас,
Тож мить сама пішла за видноколи
Без зайвих слів, пояснень і образ.
Була я щастю рада до безтями,
Світився день із запалом життя,
І окрилявся ніжно почуттями,
Й творився образ дивного буття.
- Тобі я вдячне дуже за гостину,
Але мені пора, бо мушу йти,
І затаїло в погляді хвилину,
Щоб докази для виправдань знайти.
- Залишся тут, я буду вдячна дуже,
Хіба мій дім для тебе чужина!?
З тобою легко й затишно, мій друже,
Й з душі зника буденна сизина.
- Я мушу йти, мене чекають інші,
Тобі ж я щиро дякую за все.
Воно закрило двері в напівтиші,
Й пішло туди, куди добро веде.
Якщо до вас постукав хтось неждано,
В ранкову тишу чи в вечірній час,
Відкрийте двері з радістю спонтанно,
Прийшло у гості щастя вже й до вас.
Немає коментарів:
Дописати коментар