Пролітають літа дні ласкаві

Пролітають літа дні останні,
В теплих барвах серпень догоря,
Ранки прохолодні на світанні
Зустрічає з трепетом зоря.

Грона винограду вже дозріли,
Спас збирає яблука в саду,
Персиками гілля обважніло
Й шум з вощини грає на меду.

Ластівнки невесело співають,
Розправляють крила в довгий шлях,
Інші вже краї на них чекають,
Путь далека й небо на вітрах.

Пролітають літа дні ласкаві
Під прощальну пісню солов'їв  ,
В квітнику вогні жоржин яскраві
Впали на журбу минулих днів.

Дозріває день з зерном пшениці

В золото оздоблені простори,
Пестить вітер колос наливний.
Підбирає ластівка мінори,
Й лине спів у обшир степовий.

Дозріває день з зерном пшениці,
Сонце ниву хлібну випіка,
Солод меду й запах паляниці
Вип є ранок з кухлем молока.

Я душею з спепом поріднюся,
Обніму простори золоті,
Лагідно до поля посміхнуся,
Й почуття зорітимуть в мені.

У оздобу ранків золотавих
Ляже світла неба голубінь,
І в пейзажах сонячно - ласкавих
Вкрапить думка щастя світлотінь.

Співа цвіркун мінорно колискову

Співа цвіркун мінорно колискову,
В серпневій спеці вечір спочива.
Поля вдихають свіжість світанкову,
А ніч на трави роси розсипа.

П янить солодкий запах матіоли,
Дарує сад фруктовий аромат,
Розкинувсь хміль на сонні частоколи,
Де творить ніч прелюдію токат.

У неї доля стрілася з війною

У неї доля стрілася з війною,
І дні життя умилися слізьми,
А в тридцять скроні вкрились сивиною,
Бо смерть їй виклик кинула з дітьми.

Вона ішла і в спогади летіла,
Самітна пташка в теплому гнізді,
В один момент від звістки овдовіла,
 Зів' яв кохання цвіт у резеді.

Хустина чорна очі відтіняла,
Впивався погляд з сумом у граніт,
Душа в обіймах камінь огортала,
Рвар серце біль,неначе  динаміт.

Бліде обличчя тихий плач скрадало,
А з неба чулося:"Пробач, таке життя..."
Між хмар кохання блискавкою впало,
Дощем лилось в стражданнях почуття.

В руках несла букет троянд яскравих,
Такі з любов' ю він їй дарував.
І плин життя на спомин днів ласкавих
Кохання зболене у серці чатував.

З роками втрата душу роз' їдала,
Пролиті сльози впали в полини,
Від болю в роздумах надія помирала,
А щем палав на квітах купини.

Ночами плакала й сама себе питала:
"За гріх  який розплата ця тяжка?"
І лиш поволі рана затихала,
Коли дитяча гладила рука.

Вона вдивлялась в світлі очі сина,
Надії паросток розколював граніт,
З' являлася нова в житті стежина
До мрій у цей жорстокий білий світ.

Як хочеться впіймати промінь сонця

І кожен день, народжений світанком,
Вдихає ніжний запах  чебрецю,
Стрічає мить з посрібленим серпанком,
Красу земну на хвої ялівцю.

Мене немов поглинула природа,
 Тумани теплі гладять по плечах,

А під ногами в ється прохолода

І світ прокинувсь в радісних дивах.

Як хочеться впіймати промінь сонця,
В душі сховати , ніби оберіг,
Відкрить в собі зашторені віконця,
Щоб погляд радість в сутінках зберіг

Заплющу очі, і в цю мить вдихаю
Озону запах від кудлатих хмар,
Водночас ,прислухаючись згадаю,
Звук карильйону,що народжує дзвонар.

Й спливає сон вколисано- мрійливий,
Хоча цей світ у маренні ще спить,
Впіймаю вітер лагідно - грайливий,
Щоб подих цей єством благословить.

Відкривши очі, ясно розумію,
Як день дарує нові відчуття,
Щасливу мить вхопити я зумію,
Щоб вгамувать реалії буття.

Життя у вальсі тихо звечоріло

Чия вина, що літо відшуміло,
І осінь сріблом скроні порошить,
Життя у вальсі тихо звечоріло,
Й цей  дивний лет не вдасться зупинить.

Чия вина,що молодість, як птиця
По осені у вирій піднялась,
І клич - не клич, яка вже тут різниця,
В які краї на зиму подалась.

Чия вина, що час такий жорстокий,
І краде в вічність весни і роки,
Що світ стає блідий і одинокий,
І висихають юності струмки.

Чия вина?Хто винен в круговерті?
Життя напише п єсу без вагань,
В ремарки вставить висновки відверті,
І дасть нам шанс  без жодних нарікань.

У маршрутку він зайшов останній

Теплий ранок.Сонячна година.
В ритмі буднів місто ожива.
На зупинці звична вже картина-
Спір за "першість" спокій розрива.

До салону жіночка з сумками
Ледь зайшла й не поспіша  платить
Протягла "пенсійне" між рядами,
Щоб шофер не квапився сварить.

У маршрутку він зайшов останній,
Пропустив усіх, хто там стояв,
А в руці німій і неслухняній
УБеДе - посвідчення тримав.

І водій, аж вирячивши очі,
Пінився й заходився у злі:
"Як мене усі ви вже дістали!
Суните ці кірки бойові.

Маєш право,але ж сіли ж двоє!
камера в салоні бачиш є!
Вже сидять  - теж з пільгами обоє,
Кожен має право тут своє.

Я ж пальне купую,запчастини,
Й задарма вожу щоразу двох,
День працюю в карцері рутини,
А в карманах гроші - що горох"

Поряд дід - поправив окуляри,
Наче кляп хто в рот йому запхав.
З уст тонких не вимовив і пари:
В час складний син в тітки гостював.

Хлопець глянув, біль мов краяв душу,
Про своє торочив щось шофер...
"Дякую!Тож зараз вийти мушу? -
Мовив і проблему в порох стер.

Збоку жінка з донькою сиділа:
"Ну то що, ми їдемо чи ні?"
В неї чоловік на заробітках
Десь у Польщі,а не на війні.

Не молилась, як мовчав мобільний,
Не ридала потай від дітей,
Бо у неї чоловік "цивільний"
Для сім ї заробить він грошей.

Й пасажири, що мовчали доти
Загули.Хтось цитькав, хтось сичав,
Тільки хлопець, що сидів навпроти,
Протягнув п ять гривень - і мовчав.

Може він згадав про свого тата,
Що на сході досі воював?
Докір той, що у руках солдата,
За п ять гривень мовчки купував.

І АТОшник гордо озирнувся,
нахиливсь, сховавшись від безчесть:
" Ти боєць - один не відвернувся
Й захистив звання моє і честь."

Теплий ранок.Сонячна година.
В ритмі буднів місто розмовля.
Добре, що знайшлась одна людина,
Що в серцях повагу оживля.