У маршрутку він зайшов останній

Теплий ранок.Сонячна година.
В ритмі буднів місто ожива.
На зупинці звична вже картина-
Спір за "першість" спокій розрива.

До салону жіночка з сумками
Ледь зайшла й не поспіша  платить
Протягла "пенсійне" між рядами,
Щоб шофер не квапився сварить.

У маршрутку він зайшов останній,
Пропустив усіх, хто там стояв,
А в руці німій і неслухняній
УБеДе - посвідчення тримав.

І водій, аж вирячивши очі,
Пінився й заходився у злі:
"Як мене усі ви вже дістали!
Суните ці кірки бойові.

Маєш право,але ж сіли ж двоє!
камера в салоні бачиш є!
Вже сидять  - теж з пільгами обоє,
Кожен має право тут своє.

Я ж пальне купую,запчастини,
Й задарма вожу щоразу двох,
День працюю в карцері рутини,
А в карманах гроші - що горох"

Поряд дід - поправив окуляри,
Наче кляп хто в рот йому запхав.
З уст тонких не вимовив і пари:
В час складний син в тітки гостював.

Хлопець глянув, біль мов краяв душу,
Про своє торочив щось шофер...
"Дякую!Тож зараз вийти мушу? -
Мовив і проблему в порох стер.

Збоку жінка з донькою сиділа:
"Ну то що, ми їдемо чи ні?"
В неї чоловік на заробітках
Десь у Польщі,а не на війні.

Не молилась, як мовчав мобільний,
Не ридала потай від дітей,
Бо у неї чоловік "цивільний"
Для сім ї заробить він грошей.

Й пасажири, що мовчали доти
Загули.Хтось цитькав, хтось сичав,
Тільки хлопець, що сидів навпроти,
Протягнув п ять гривень - і мовчав.

Може він згадав про свого тата,
Що на сході досі воював?
Докір той, що у руках солдата,
За п ять гривень мовчки купував.

І АТОшник гордо озирнувся,
нахиливсь, сховавшись від безчесть:
" Ти боєць - один не відвернувся
Й захистив звання моє і честь."

Теплий ранок.Сонячна година.
В ритмі буднів місто розмовля.
Добре, що знайшлась одна людина,
Що в серцях повагу оживля.