Стоїмо знов удвох під дощем

Ми стояли удвох під дощем,
Й сум небес падав тихо під ноги,
Мить сховалась під чорним плащем,
Й день розлігся на мокрі дороги.

Ти тримав парасольку в руці,
І магічно дивився на мене,
Й краплі сліз чи дощу на щоці
Почуття оживляли шалене.

Дощ пішов геть далеко від нас,
Й хмари вмить десь за обрій упали,
І завмер між калюжами час,
А вуста поцілунку благали.

Мою вроду ти пив із очей,
Й швидко спрага безсильна вмирала,
Вже спадав жар спекотних ночей,
Коли в небі зоря догоряла.

Стоїмо знов удвох під дощем,
Скільки років пройшло - не злічити.
Дощ змиває припилений щем,
Щоб кохання в душі освіжити.

Омріяна подорож

Невже пішло дитинство

В чужі диво - світи,

Й маршрутів не відкрито,

Щоб знов прийти туди.

Півшло без попереджень

У далі голубі,

Й від спогадів солодких

Лиш враження терпкі.

Воно пішло стежками,

Де не ступав ніхто,

Й на швидкості шаленій

Не здоженеш в авто.

В небесних видноколах

В ніч зоряну й ясну

Побачу десь планету

Далеку й голосну.

У снах я знов  почую,

Дзвінок, що на урок

За парти кликав лунко,

Й світ знань був лиш за крок.

Згадаю давніх друзів,

І мудрих вчителів,

Й дитинства дивну казку

Побачу в книзі снів.

Відчуття реальності

Нам дарує доля

Крила для натхнення,

А  реальність кличе

В будні сьогодення.

Віджену я хмари,

Аби мрій проміння

Розсівало світло,

Й дум росло пагіння.

Задзвенить у тиші

Тихий, ніжний голос,

В нотах щонайвищих

Муз дозріє  колос.

Розцвітуть хай квіти

Віри і кохання,

Й прийде мить провести

Приспане мовчання.

Не шукаю вітра,

Що гуляє в полі,

А  знайду палітру

Барв на видноколі.

Не чекаю зливу

У спекотну днину,

А покличу в гості

Дощову хмарину.

Поряд ходить щастя,

Як його впізнати,

В почуттях причастям

Будем зустрічати.

Час летить,як вітер,

Де взять сил спинити?

Щоб з піщин - хвилинок

Вічність сотворити.

Нам дарує доля

Крила для натхнення,

Та несе  реальність 

В наше сьогодення.

Дотепний жарт

Прийшла донька з дитсадка,

Й матусю питає:

- Чому тато наш щодня

   З сонцем розмовляє?

- І про що ж воно пита 

  У нашого тата?

- Чи чекати знов його

   В барі "Панська хата"?

   А ще сонечко пита 

   Чи за ним скучає?

- Й тато,певно, відповів,

   Що часу не має?

- Ні,бажав солодких снів,

   Обіцяв приїхать,

   Бо воно для нього вже,

   Як душевна втіха.

- Якщо сонце буде знов 

   З татом лепетати,

   Ти скажи, що і гроза

    Вміє не мовчати,

    А якщо вона прийде

    До сонечка в гості,

    Спалить блискавкою вмить

    І волосся, й кості.

шкільний гумор

Прийшов Вовочка зі школи,
Й забув про розваги,
Бо три дні на нього класна
Не зверта уваги.
Він до тата з запитанням:
-Як може так бути,
Чому став я не помітний
Не можу збагнути.
Раніш завжди у мій адрес
Похвала лунала,
А тепер моя персона
Ігнору зазнала.
-Не хвилюйся, -каже тато,-
Біда тільки в тому,
Що зі зборів твою класну
Не відвіз додому.
Завітаю завтра в школу,
На це є причина,
Про візит хай лиш не знає
Теща і дружина.

Прокидається місто

День в мовчанні самотнім
Спить під крильми дахів,
Його сон ранком літнім
Збудить щебет птахів.

І прокинеться місто
Від спочинку і сну,
А росу, мов намисто,
Ніч розсипле рясну.

На зорі до схід сонця
Прогуркоче трамвай,
І загляне в віконця
Червня ніжний розмай.

В дощовій прохолоді
Парк відновить красу
І поверне природі
Первозданну ясу.

Заблукало літо в травах

Заблукало літо в травах,

Диха солодом степів.

Ніжним шепотом в отавах

Ллється червня тихий спів.

Він у гості йде до літа,

Десь в покосах травень спить,

Зелень темно - соковита

Шовком в луках аж бринить.

Дозріва в теплі суниця

Між листочків - літа смак.

А панянка - полуниця

Закохала в себе мак.

Пензлем сонце на черешні

Розмальовує плоди,

І втомившись вже, нарешті,

Ляже з росами в сади.

Поблукає літо в травах,

Й як дбайливий трудівник,

На городи піде в справах,

Він - бо ж - в осені боржник.