Прокидається місто

День в мовчанні самотнім
Спить під крильми дахів,
Його сон ранком літнім
Збудить щебет птахів.

І прокинеться місто
Від спочинку і сну,
А росу, мов намисто,
Ніч розсипле рясну.

На зорі до схід сонця
Прогуркоче трамвай,
І загляне в віконця
Червня ніжний розмай.

В дощовій прохолоді
Парк відновить красу
І поверне природі
Первозданну ясу.

Заблукало літо в травах

Заблукало літо в травах,

Диха солодом степів.

Ніжним шепотом в отавах

Ллється червня тихий спів.

Він у гості йде до літа,

Десь в покосах травень спить,

Зелень темно - соковита

Шовком в луках аж бринить.

Дозріва в теплі суниця

Між листочків - літа смак.

А панянка - полуниця

Закохала в себе мак.

Пензлем сонце на черешні

Розмальовує плоди,

І втомившись вже, нарешті,

Ляже з росами в сади.

Поблукає літо в травах,

Й як дбайливий трудівник,

На городи піде в справах,

Він - бо ж - в осені боржник.

Запишалась в цвітінні акація

Запишалась в цвітінні акація

На алеях травнево - п'янких,

Й бжджіл сакрально - легка медитація 

Рознеслася в акордах струнких.

В ароматах сп'яніли закохані,

Й розлились солов'їні пісні,

А у вись,наче щастям сполохані,

Розлетілись стрижі голосні.

Мов по нотах полону солодкого,

Грає час на кларнеті доби,

А від погляду дня синьоокого 

Заховались у цвіт голуби.

Дні життя не горять, не тліють

 Дні життя не горять, не тліють,
Не киплять світло - сірим паром,
Тільки запахом цвілі років
Вічність вкриє їх вогким шаром.

Час життя не проходить марно,
Завжди в серці пульсує в ритмі,
І невпинно летить із вітром
Ледь по краю на лезі бритви.

Мить життя на цупких паперах
Виставляє  штрафи поспішно
За помилки в бою без правил,
Щоб сплатили сповна й безгрішно.

Днів ганьбу за парканом совісті,
Ми ховаєм з етичних поглядів,
І латаєм дірки пропалені,
Не знаходячи інших доказів.

Дні життя за столом у милості
На гостину прийшли непрохані,
З добрим наміром, і без остраху
Вийшли тихо,людьми сполохані.

Заздрість вмирає безслідно

В заздрості - очі підлі,

Чорні й підступні думки,
Блискавки з слів остогидлі
Мов вдерлися в тіло п'явки.

Заздрість туманить мозок,
Спалює душу до тла,
Щоб почуттів недогарок
Жбурнути у вирву котла.

Заздрість руйнує Всесвіт,
Мулить душі джерело,
Затьмарює мрії плескіт,
Й життєвої правди русло.

Заздрість як та пухлина
Ввесь організм роз'їда,
Й над тілом, мов гільйотина,
Виносить вердикт без суда

Заздрість несе у прірву
На крилах чорно - липких,
Згодом прощення благає
У вироків долі гірких.

Заздрість живе у тілі,
В неї немає душі,
І рухи її безсилі,
Мов тіні в далекій глуші.

Заздрість вмира безслідно,
Життя не зронить й сльози,
А правда зітре жалюгідно
Брехливі й слабкі голоси.

Назустріч вітру

Кожен день у житті -
сюжет з роману,
Без любові прожить -
ввійти в нірвану.
Та життя нам складе
пазли нехитрі,
Щоб летіли ввесь час
назустріч вітру.
Стрілки час відведе
в світи незнані,
І ми будем святі
й завжди кохані,
Прошепчу ці слова
якнайтихіше,
Лиш почує їх дощ
й прошумить вітер.
У житті чомусь так
часто буває,
Із коханням злетиш,
і сам не знаєш,
Що тримає тебе
на цих вітрилах,
Так ось легко летиш
на власних крилах.
Від життя кожен день
ти щось чекаєш,
Що ж вготує тобі -
навряд чи знаєш.
Найсвятіші чуття -
в силі кохання,
Хай звучать ці слова
аж до смеркання.
Кожен день у житті -
сюжет з роману,
Тож живи, мов співай,
і без обману...

Буває, доля нам дарує крила

Буває, доля нам дарує крила,
Щоб з мрією летіли аж до зір,
Та ми чекаєм надлегкі вітрила,
Й потужний вітер, що несе в безмір.

Буває,  доля. з нами пожартує,
І в лабіринти часу заведе,
В безвиході терпіння відшліфує,
А спокій на полиці розкладе.

Буває, доля у куток притисне,
Закриє двері - тут і спочивай.
І безнадія в темряві зависне,
А просвіт лише в мріях пошукай.

Буває, доля відстанню лікує,
В широтах стільникового зв'язку,
Чеканням рани від нудьги бинтує,
І мов гіпсує вдачу боязку.

Буває, доля нас безмежно любить,
Сюрпризи шле - встигай лише приймать.
І поглядом холодним приголубить,
Щоб новий старт змогли розпочинать.