Вона ішла задумливо - сумна

 Осінній парк.Алея хризантем,

Опале листя гасне під ногами,

І золоті берези під дощем

Шептали древні ностальгійні гами

Вона ішла задумливо - сумна,

А день спадав на ніжні її плечі,

Стрічала осінь трепетно одна,

Їй чулись крики жалісні лелечі.

Були часи. Кохання і весна.

Любила погляд, посмішку і рухи, 

Душа п'яніла чиста і ясна,

Коли тримала теплі його руки.

Впивалась поглядом у блиск його очей,

Волосся гладила, п'яніючи незримо,

І в поцілунках місячних ночей

Цвіла для нього щастям мовчазливо.

А він радів, збираючи нектар,

Життя ж солодким завжди не буває,

В оману ввів під місячний вівтар - 

В черствій душі любов не проростає.

Минули дні.Весна зняла вбрання.

Він вже не той, не ті пріоритети.

Рингтон звучить і ввечері й зрання,

А в нього інші плани і сюжети.

Вона кохала постать і красу,

Його ж душа сховалась за портретом,

Безжально лабіринтами часу

Спливла любов туманним силуетом.

Осінній парк.Бурхливий листопад.

В її очах кохання мліє мука,

А в мерехтінні тліючих лампад,

Спада на землю болісна розлука.