Складає в кошик груші запашні,
Скликаючи тумани посивілі,
І сутінки розгублено - сумні.
Він ластівкам нагадує щоранку,
Що знову в путь збиратися пора,
А з теплих днів, як ранків забаганку,
В полях збирає в досвідках вохра
Приніс в дарунок свіжу прохолоду,
Деревам в коси вітер повплітав
Спекотну днів, і мрії в нагороду.
Вдягає він намисто бузині,
Дарує знов гердан кущам калини,
Розписує пейзажі чарівні
У акварелях сонячної днини
Збирає серпень спілі дині,
Несе дозрілі кавуни,
Танцює весело в долині
Серед цвітіння дивини.
Він знає літа таємниці,
Секрети теплої пори,
А свіжим подихом з криниці
Розбавить спеки кольори.
Він вранці з півнем озоветься,
Приспить соліста - цвіркуна,
І ранок свіжістю всміхнеться,
А ніч сховається сумна.
Спіймає серпень промінь сонця
З дахів зруйнованих осель,
Зітре туманом сум віконця,
І днів розкрутить карусель.
Я там уже три роки не бувала,
Той спогад, наче приворотне зілля,
П'янкий нектар, де груша розквітала.
Заходжу в двір - тут рідне все до болю:
Паркан,колодязь,арка виноградна,
Але мою украв чомусь хтось долю,
Невже вона метафорно - принадна.
Так хочеться зустрітися з ріднею,
Відкрити книгу спогадів життєвих,
Ступити крок батьківською землею,
Відчувши жменьку радощів життєвих.
Нехай це сон, але такий приємний
В реаліях сумних і непривітних,
Можливо натяк лагідно - таємний
У вирі днів із спогадів розквітлих.
Може цей сон - чиєсь мені послання,
Від літніх хмар, що мучаться в неволі,
Або думок настирне намагання
Змінити хід від викрадення долі.
Дозрівають черешні в саду,
Свист ракет між гіллям зависає,
Час сприймає цей жах на льоту.
На вокзалі безлюдно в Пологах,
На базарі шниряє орда,
Бродить смерть і війна по дорогах,
Де зі степу бур'ян спогляда.
В Гуляйполі квітують троянди,
" Руський мир" шле "привіти" щодня,
Їм ворожі байдужі команди,
І "Калібрів" гучна гуркотня.
А в Оріхові маки палають
На руїнах - як ватра війни,
Та джмелі де- не- де сновигають
Поміж трав, де ростуть полини.
У Бердянську і сумно, і нудно,
День сховався на хвилях журби,
А на пляжах і тихо, й безлюдно,
Щось шукають там лиш голуби.
У Токмак прилетіли лелеки,
Звили гнізда там знов для пташат,
Грає літо сумні соунтреки
І вгамовує грізний набат.
У Приморську буяють іриси,
Промінь сонячний в морі сховавсь,
В Більмаку відбуяли нарциси,
І в саду соловей обізвавсь.
В його співах і біль, і ридання
Про зруйновані долі людей,
Про гіркі материнські страждання
Повернути усіх до сімей.
Кличе хмари вітер навпаки,
А простори манять неозорі
В далеч днів, де стогнуть вітряки.
Він плекає квіти на долонях,
Розгортає трав легкі шовки,
Днів журбу обвітрює на скронях,
Струшуючи тихо пелюстки.
Слухає пісні птахів ранкові,
Бісер рос збирає на гердан,
А принади ніжно-світанкові
Прикладає степу поміж ран.
Вечоріє. Йде за обрій травень,
Шепче казку, вигадану в сні,
І дарує знов весні хоробрий
Жах війни і миті чарівні.
Жовтий цвіт кульбаб - тепло і сонце,
Ніжний погляд травня і весни,
Заглядає промінь у віконце,
Доброту вкрапляючи у сни.
Кіт Мурко приліг в траві під тином,
Півень виголошує: " Привіт!",
Вітер заховався за комином,
Обтрусивши яблунь білий цвіт.
День іде, шукаючи спасіння,
Крутить стрілки час на самоті,
Сум руїн у звуках відгоміння
Промені збирає золоті.
Зацвіли півонії рожеві,
Ніжним цвітом вабить бузина,
Вибухів шрапнелей металеві
Без жалю їм душу розтина.
Скропить дощ землі глибокі рани,
Змиє біль жахливої доби,
І цвістимуть маки і тюльпани,
Й здімуть мир у небо голуби