А вчора сонце пестило зрання,
Шукає день привабливості вигляд,
Відтінки барв на вранішнє вбрання.
Туман гуляє під акорди ранку,
А час ховає відчаю сльозу,
І ловить мить природи забаганку,
А день мазком впаде на бірюзу.
Блукають хмари на просторах неба,
Земля ще спить під ковдрою зими,
Але приходить вічності потреба
Розсипать квітів ніжні килими.
Всміхалась ранкам сонячно весна,
Зачарувала світ нічна магічність,
А ніч мовчала трепетно- сумна.
Між тихих зір ракети скаженіли,
А час ховавсь у подихах весни,
Печальні клени з відчаєм шуміли,
І ранки сумно струшували сни.
На гілці пташка ніби заніміла,
Бо крик сирен стривожив сонний сад,
І вся краса миттєво овдовіла,
Під грізний спів розлючених токад.
Дивились зорі пристально на місто,
І дарували космосу красу,
Немов вдягали вічності намисто,
А біль вплітали в присмерків косу.
Є грань невидима між небом і землею -
Далекий невловимий виднокрай,
Той дивний світ, залюблений душею,
І теплий день, як жовтий молочай.
Вона як лезо гострої коси,
Час розгорта нечитану мінею,
Щоб день почув сакральні голоси.
Чи є та грань між миром і війною,
Між чорним злом і людяним добром,
Між янголом і хижим сатаною,
Між лютим холодом і лагідним теплом?
І все ж зима свої стирає грані,
Весна наносить лінії життя,
Тривожні сни, як привиди туманні,
Зникають в теплих барвах майбуття.
Хоча війна пунктири ставить власні,
Сльозами дощ змиває біль утрат,
Промерзлий лист чаклує на паркані,
Збираючи рожевий концентрат.
Яка межа між доблестю й безчестям,
Що мародерить в кольорах брехні?
Де біль живе з обстріляним нещастям,
Терпіння обіймаючи у сні.
Шукати грані не доречно, певно,
Як ту тонку невидиму межу,
І горизонт в думах шукати ревно
В тих відчуттях, що з болем бережу.
У той рожевий теплий світ,
Відчути ласку материнську,
І батька вранішнє: " Привіт".
Як часто хочеться зустріти
Чудного діда - чаклуна,
Щоб в світ той двері зміг прокрити,
Де пісня мамина луна.
А ще за стіл у хаті сісти,
І з'їсти знову борщ смачний,
Про час минулий оповісти,
І день згадати голосний.
Зайти у гості до бабусі,
З котом побавитись в садку,
Зірвати перші квіти в лузі,
Букет створивши нашвидку.
А ще кататися на гірці,
На санях мчати рвучко вниз,
Секрет, захований в копілці,
Дістати потім як сюрприз.
Стрибати по калюжах літом,
Дощу радіючи в цю мить,
Веселку бачити над світом,
Ловити промінь, що блищить.
Як часто хочеться в ту казку,
Де нас чекали чудеса,
Де доброта дарує ласку,
Де світ - омріяна краса.
Як часто хочеться в дитинство,
На жаль, немає вороття,
Лиш згадка - трепетне блаженство
Як тихий маятник життя.
Вибухи.Стогін.Плач.
Місто Дніпро.Сніданок.
Х- 22.Палач.
Діти.Швидкі.Руїни.
Крики.Завали.Смерть.
Плити.Розруха.Стіни.
Горе.Біда.Коловерть.
Січень.Зима.Будинок.
Люди Жалоба.Син.
Злочин.Утрати.Ранок.
Прокльони.Молитва.Дзвін.
Кожна із них - новела,
Спогадів теплих дим,
Грізних вітрів капела.
Кожна зима в житті-
Сніжний пейзаж, картина,
Парки у самоті,
Щедра Різдва гостина.
Кожна зима - це мить,
Погляд у дні забуті,
Спогад в думках згорить
В теплі часи і в люті.
Нині війни зима:
Сльози, розруха, смерті...
Лютий жалі здійма
В грізних боях круговерті.
Скільки зустріну зим,
Ця буде завжди рана,
В пам'яті з сумом гірким,
Ніби стальна мембрана.
Кутя із маком і узвар.
За крок до смерті в холоднечі
Там воїн знищує примар.
Бабуся молиться за внука,
Що рідну землю визволя,
А кожна мить для неї мука,
Бо поряд - правнук - немовля.
Усіх святих благає мати,
Щоб повернувся син живий,
І щоб згоріли всі " Сармати",
А дух святився бойовий.
Готує жінка стіл святковий,
Хоч не очікує гостей,
А настрій теж не праздниковий,
Це свято творить для дітей.
Зима.Війна.Сумують зорі.
Кутя. Святвечір. Коляда.
Завмерла радість у покорі
І мир при свічах вигляда.