Сумне село, й таке колись веселе

Сумне село...

Йому ж співають оди,

Будують церкви,ставляють хрести,

Та їдуть із села на заробітки люди,

Щоб кращу долю, певно, віднайти.

Сумне село...

Стоять хати - примари,

Свій вік бабуся тихо дожива,

Стира природа дворища без кари,

І сум гіркий між пустками ляга.

Сумне село...

Й таке колись веселе,

Бо з міст сюди зліталась дітвора,

Проміння сонце радісно розстеле,

Й покличе вітер гратись у поля.

Сумне село...

Не хочеться в це вірить,

Болить душа за хліборобський рід.

Кому земля свої степи довірить,

Коли селянський зникне родовід?

Світлина картини Олега Щупляка.

Новорічний жарт

Дід із бабою жили,
Частенько хворіли,
Хоч пігулки і вживали
Та не здоровіли.

В переддень Нового року,
Їх оповістили,
Щоб із лікарем сімейним
 Контракт заключили.

Декларація, так звана-
Це вигідне діло,
Лікуватиме держава,
Щоб то не боліло.

Паспорти дід взяв і коди
Й подався в лікарню,
Із надією, що впору
День не пройде марно.

Дочекавсь своєї черги,
Паспорт простягає,
В нього лікар про мобільний
Голосно питає.

- Та нема його у мене,
Що тепер робити?
-А без нього ми не можем
Нічого здійснити.

Повернувся дід ні з чим,
- Отак дню пропасти!
Як же можна в рік свині,
Ще й свиню підкласти?!

Та не довго він журивсь-
Вирішив помститись,
В Новий рік як час проб'є-
Хворим притворитись.

Тільки щойно Гімн заграв-
Дід до телефона:
- Це 103? Мерщій сюди!
Вулиця Вагонна.

- Що дідусю там стряслось?
- Грип пташиний валить,
  Та так валить,що із вух
  Дим клубками смалить.

Прилетіли лікарі,
Думали гарячка,
Бабі в рота заглядають
Чи є там болячка?

Дід питає про діагноз:
- Невже грип ходячий?
Медбрат гнівно подививсь:
- Та ні - це свинячий!

- Отакої,- дід йому,
І знов про хворобу.
- Ви, дідусю,десь схопили
З гумором  мікробу.

Зими підтанули сліди

Дощі змивають сум небес-
Сплакнула осінь.
Зими підтанули сліди-
Змарніла просинь.

Уважно дивиться ліхтар
В калюжі-очі,
Ховає радість і печаль
У сни пророчі.

Будинки мокрі і німі
Шукають світла,
Краса ошатна за вікном
В цю мить поблідла.

Тихо потріскують дрова
В печі до ранку,
Дарує вечір тишу днів,
Мов забаганку.

У грудні плачуть небеса,
Сумують ночі,
А на столі горить свіча,
І піч регоче.

І мокрий плащ висить в кутку,
В теплі стряхає,
В обіймах хатнього тепла
Свіча згасає.

Картина канадського художника

Albini Leblanc

Професійний старт

Понеділок. Квартира. Ранок.
Теплий чай. Метушня.Сніданок.
Папка. Плани. Ключі. Мобільний.
Темп. Уроки. І графік щільний.
Охоронець.Фойє.Чергові.
Школа .Східці.Схеми типові.
Дата. Дошка. Комп ютер. Слайди.
Мова. Тема. Іменник. Файли.
Книга. Вправи.Оцінки. Дзвоник.
Клас. Перерва. Журнал. Щоденник.
Кабінети. Навчання. Стенди.
Вебінари. Освітні бренди.
Тижні. Дні. Метушня.Робота.
Втома. Тиск. Вихідний. Субота.

Зима сьогодні холодно віталась

Я вчора з сумом осінь проводжала,
Прощаючись, бажала їй добра,
І літо бабине у згадках обіймала
На схилах Хортиці і пагорбах Дніпра.

За нею буду часто сумувати,
Згадавши запах яблук у саду,
І встану ранком чаєм зігрівати
Холодний день, що ковза по льоду.

Про себе осінь нам ще нагадає,
Коли впаде на сніг калини жар,
Сплакне дощем, що в кетяги вмерзає,
Бо грудень свій листає календар.

На тлі простор красуються дерева,
Срібляться сукні, вкриті кришталем,
А як всміхнеться тиша полуднева,
Краса впаде прозорим мигдалем.

Зима сьогодні холодно віталась,
Вітри ганяла в приспаних дворах,
А осінь тихо й лагідно прощалась,
І непомітно зникла у ярах.

(Світлина з Інтернету)

Безшумно спала осені краса

Похмуро дивляться осінні небеса,
І промінь з вітром бавитись не хоче,
Безшумно спала  осені краса,
Дощ шлейф брудний по вулицях волоче.

І змиє лист в калюжі біль з душі,
А бруд покриє днів журбу безжально.
Й на крилах вітру зникне він в глуші,
Прощаючись із світом сповідально.

А осінь то лікує, то болить,
ЇЇ краса в поезії і в прозі,
І творчий лет невзмозі зупинить
Стрімкі вітри, що втихли при дорозі.

Вони немов приспали її дар,
Обвітрили красу й чарівну вроду,
Озветься час- і новий Ренуар
Поверне знову в фарбах їй свободу.

Осінній день приліг мені на плечі

Осінній день приліг мені на плечі,
Він весь тремтить від холоду вітрів,
Блукав самотньо в тихій порожнечі
Між голих кленів, лип і яворів.

Він не хотів із осінню прощатись,
Яка сумує й плаче за вікном,
І буде знов у мріях сподіватись,
Коли вона всміхнеться бурштином.

Цей день мені повідав про розлуку,
Прошепотів, що сумував між хмар,
Про ту гірку,отруйно - хвору муку,
Що сповільняє часу календар.

Ми зайдем з ним в батьківську рідну хату,
Теплом зігріє кава і альбом,
Вдихнем ковток дитинства аромату,
І втішить сніг, що випав за вікном.