Холодно

В день ясний,
Коли земля палає золотом,
Й манить сад осіннім солодом-
Холодно.
Від похмурих днів сумних,
Від дощів, що стеляться калюжами,
Й від вітрів, що з крилами стодужими-
Холодно.
Від бездушних слів людських,
Від чужого погляду байдужого,
Що знесилює здорового й недужого-
Холодно.
Від невиправданих втрат,
Що з журбою в серці оселилися,
Й сліз гірких, що з тугою зріднилися-
Холодно.
Від солодкої брехні,
Що в обіцянки пусті убралася,
І за обрієм далеким враз озвалася-
Холодно.
Від злорадісних розмов,
Що кнутом по тілу б’ють від заздрості,
Від пліток, що позбавляють радості -
Холодно.
В хмарний день,
Коли природа диха холодом,
Й сіре небо затягло, мов волоком-
Морозно.

Буває, що душа виплакує з дощами

Буває, що душа виплакує з дощами,
А серце пташкою тріпоче в заперті,
Злетіти хочеться, й полинути з вітрами
У небо хмарою легкою в забутті.

Зустрітись з сонечком, де обрій догоряє,
Й палає в полум ї вечірній небокрай.
Так легко образ мій хмариною літає,
В промінні бавиться, неначе водограй.

Я хочу линути над синіми морями,
Щоб досягти розпечених земель,
І впасти непомітними струмками,
Щоб стати річкою серед жарких пустель.

Здійнятись воями над селами й містами,
Де сіють хліб, і де гримлять бої,
Обнять грозою світ з провидними думками,
Щоб мир запанував на праведній землі.

Піднятись хмарою над горами й лісами,
Росою впасти у  в долини, і в яри,
Поговорити в тиші з небесами,
Й туманом вкутати самотні явори.

В цім леті я омиюся дощами,
Щоб серце не стогнало  в заперті,
І вже окрилена могутніми вітрами,
 Піду шукати радість  у житті.

Осіння мелодія

На вересневі ранки впали срібні роси,

Вплітає осінь золоті стрічки берізкам в коси,

Краса горить, мов щоки , на кущах калини,

Чарівна врода розцвіла у горобини.

І горить, палає листя клена,

Лиш тополя ще стоїть зелена.

Через гай, садочки, луки і ставочки

Осінь тихо йде…

Осіння казка

Осіння казка 

 Вона так ніжно пестила руками,

 Він закохавсь - та народилась драма.

 Клен вмить для Осені все золотом укрив,

 Створивши цей божесвений мотив.

 Кокетка ж Осінь почуттів не мала,

 Тому для Дуба пісеньку співала,

 І посміхалась Ясеню казково,

 На руки впала Буку - випадково.

 Сміялась голосно і вдало жартувала,

 Із Вітром - пустуном відкрито фліртувала.

 А Клен дививсь і слав листи зізнання,

 Палав в душі яскравий жар кохання.

 Клен дивувавсь осінній неземній красі,

 Його ж кожанню дивувалися усі.

 А Осінь з Вереснем в цей час в саду гуляла,

 Завзято з Жовтнем в парку танцювала.

 Та Листопад побачив муки Клена,

 Поніс він Осінь в далечінь шаленно.

 Останнім листом Клен у слід махнув,

 Заплакав дощиком, і до зими заснув.

29.10.15.

Прощання з літом

Я зустрінусь з літом десь у полі,
Де вітри гуляють в самоті.
Виллю сум з душі на видноколі,
Й попрощаюсь з ним у гіркоті.

Розкажу, як зустрічала ранки,
Милувалась росами й дощем,
Й на зорі,оспівані світанки,
Проводжала в сутінки з плачем.

Розповім про квіти й буйні трави,
І магічний голос цвіркуна.
Про гінкі нескошені отави,
Що п янять,мов зілля чаклуна.

Я зізнаюсь в щирості й любові,
Й відпущу в таємну світлу путь.
Припиню розмову напівслові,
Щоб вже подих осені відчуть.

п'янять

 

п’янять  

п’янять

п’янять

п’янять

п’янять

Не забути батьківську хату

Не забути батьківську хату
І горіх, що росте в дворі,
Муху злу і не дуже лахмату,
Що дрімала завжди на кублі.

Не забути корову Квітку
Й запах теплого молока,
Як на річці купались влітку,
І рибалку біля  ставка.

Не забути смачні пампушки,
Борщ з квасолею й часником.
З сиром спечені в печі ватрушки,
Свіже сало з копченим душком.

Не забути як грали в латки,
Як купались у дні жаркі.
Будували з покривал хатки,
Й спали в сіні у ночі паркі.

Не забути , як баба гнала
Випасати у луки гусей,
Нас додому щораз повертала,
Аби пасли шкодливих курей.

Не забути прожиті роки,
Ті солодкі й щасливі дні.
І повчальні батьківські уроки,
Що в житті знадобились мені.
04.09.2016

Завжди в житті є складні ситуації

Завжди в житті є складні ситуації

Завжди в житті є складні ситуації
В морі проблем чомусь часто штормить.
Втримавши спокій в стрімкій кульмінації,
Без компромів - не можна прожить.

Як там не важко - частіш посміхаймося,
Будьмо привітні, в розмові - ясні.
І на взаємність усеж сподіваймося,
Як на дарунок з небес уві сні.

Викиньмо заздрість з сюжету життєвого,
Успіхам інших радіймо щораз,
І відчуття позитиву миттєвого
Зітре із пам яті низку образ.

Буде нам кожен тоді дивуватися,
Хвилею змиє печалі й жалі.
Знайдеться сила на дух покладатися,
Слабкість й вагання розтануть в пітьмі.