Осіння казка

Осіння казка 

 Вона так ніжно пестила руками,

 Він закохавсь - та народилась драма.

 Клен вмить для Осені все золотом укрив,

 Створивши цей божесвений мотив.

 Кокетка ж Осінь почуттів не мала,

 Тому для Дуба пісеньку співала,

 І посміхалась Ясеню казково,

 На руки впала Буку - випадково.

 Сміялась голосно і вдало жартувала,

 Із Вітром - пустуном відкрито фліртувала.

 А Клен дививсь і слав листи зізнання,

 Палав в душі яскравий жар кохання.

 Клен дивувавсь осінній неземній красі,

 Його ж кожанню дивувалися усі.

 А Осінь з Вереснем в цей час в саду гуляла,

 Завзято з Жовтнем в парку танцювала.

 Та Листопад побачив муки Клена,

 Поніс він Осінь в далечінь шаленно.

 Останнім листом Клен у слід махнув,

 Заплакав дощиком, і до зими заснув.

29.10.15.