Без запашних обвітрених садів,
Без лип, розквітлих на роздоллі,
В обіймах круч Дніпрових берегів.
Без Хортиці, без греблі ДніпроГЕСу,
Що сонця схід щоденно зустріча,
Весни - чаклунки- радощів принцеси,
Яка квітучим зіллям пригоща.
Великий Луг вдивляється у вічність,
Там дух козацький волю окриля,
Весна дарує радості магічність,
І рідний край велично прославля.
На світ дивитись поглядом із мрій,
Всміхатись посмішкою лагідно - ясною
І пестити мереживо з надій.
А нам би знову мить зустріть щасливу,
І віру, що у серці оживає,
Стрімку приборкать думку норовливу,
І приголубить час, що спочиває.
А нам би знову день зустріти мирно,
І хід подій осмислити умить.
Тривожніі сни окреслити пунктирно,
І приголубить трепетну блакить.
А нам би знову квітень без ракет,
І теплі дні без обстрілів щоденних,
А в гамі звуків стишений фальцет
У жмутку почуттів натруженно буденних.
А нам би радість знов на вихідні,
Забути про страхи і обгорілі ночі,
В буденних справах бачити життя,
Природи божество і погляди урочі.
В пелюстковім мереживі днів
Підбирає весна для декору
Ніжні фарби з цвітіння садів.
Квітень пише поезію в квітах,
Творить музику вітер в степах,
Цвіркуни на незвичних трембітах
Відшліфовують радість в тонах.
А десь там возять "зуби дракона",
І траншеями нівечать степ,
В них сховається вража колона,
Щоб уникнуть смертельних халеп.
А крізь вибухи бомб і снарядів
Чутно пісню вітрів у степу,
І у криках стривожених " Градів"
Дощ змиває їдку куряву.
Степ - засіяним хлібним зерном,
А на пагорби давньо - старечими
Дати йдуть під доби знаменом.
Вітер грає сюїту нагривисто,
Задивляючись в неба блакить,
Звуки квітня лунають обривисто,
Закохавшись в заквітчану мить.
І нікчемно сховалися в попелі
Зло й безкарність людського буття,
Мить виписує похапцем векселі
На відстрочку боргів в майбуття.
Води змиють злорадство минулого,
Зітре час озвірілості слід,
Промінь визирне з неба похмурого,
Впавши тінню на мідний софіт.
Можливо роль виконуєш майстерно,
А може це привиділось мені
В уяві віддзеркаленій химерно.
Можливо це звичайний хід подій,
А може долі подарунок звичний?
Де плин часу без будь - яких надій
Є хід життя миттєво динамічний
Будь - якого на довгий строк,
Бог суворо на мене глянув
І повчальний підніс урок.
Він був поряд - і я щаслива,
Прийняла ці святі дари.
Запитав Господь Бог: " Ще треба,
Якщо треба, то ще бери".
Все що дав мені Бог - любила,
Цінувала і так берегла,
Щастя мить у руці тримала,
Відганяючи сили зла.
Я нічого взамін не прохала,
Все готова була віддать,
А тепер вже не маю права,
Щоб від когось цей скарб сховать.