Перегортаю лист календаря -
Чекає серпень з осінню побачення,
У теплих фарбах літо догоря
І просить в поля жалісно пробачення.
Іде садами і збира дари,
З полів струсив весь блиск і позолоту,
За ним біжать розгублено вітри,
А він дарує айстрам ніжну цноту.
Він кинув погляд в небо крадькома,
А сад вдягнув у вранішню обнову,
На трави сипле роси недарма -
Кує для осені посріблену підкову .
Червоне, в рожевих тонах,
В букетах, у фарбах з привітів,
В солодких омріяних снах.
А щастя кольору сонця:
Яскраве і тепле як день,
Сміється щодня у віконце
І лине у звуках пісень.
А щастя кольору хмари,
Небесноблакитне, ясне.
У нього є рідкісні чари
І світло миттєво - п'янке.
А щастя кольору ранку:
Туманне, вологе й жарке,
Присяде тихенько на ганку
І літо приспить гомінке.
А щастя кольору моря:
Бурхливе й спокійно - легке.
На хвилях пшеничного поля
Вдихає повітря п'янке.
А щастя кольору мрії,
Зі смаком бажань на вустах,
Із поглядом днів на надії,
Крилате і вільне, як птах.
А ти була така красива,
Як крапля ранньої роси,
Як таємнича нічка сива,
Як вітру тихі голоси.
А ти була така тендітна,
Як білосніжний цвіт весни,
Прозоро - світла й непомітна,
Немов таємні дивні сни.
А ти була така бентежна,
Як повінь трепетна й швидка,
Бурхлива й тиха, обережна,
Спокійна й солодко - терпка.
А ти була така чарівна,
Як цей прекрасний дивний світ,
Як степу польова царівна,
Як сонця вранішній привіт.
А ти була ласкава й мила,
Як перший промінь на вікні,
Як парусинові вітрила,
Як подих ранку в сизині.
Тебе такою пам'ятаю,
І вже пройшли десятки літ,
В тобі себе я відчуваю,
Коли дивлюсь на білий світ.
Літо прийдешнє, то тема окрема,
Є літо- повість, а є поема,
Але частіше схоже на квіти,
На нього глянеш, і хочеш радіти.
Літо- ромашка - світле і ніжне,
Раннє як юність, в душі білосніжне,
В ньому романтика, стиль і кохання,
Зустрічі, квіти, любов і зізнання.
Літо - троянда пахуче й чарівне,
Вабить красою і сонячнодивне,
Творить, працює, співає, дбає,
Квітку - царівну в перли вбирає.
Літо- жоржина красиве і пізнє,
Мудре, розсудливе і дивовижне,
Терпке і щедре, невтомне, багате,
З досвідом, вмінням, безмежно строкате.
Квітнуть літала на алеях життєвих,
В променях сонця і зливах миттєвих.
Кожне із літ , вже не віш, а поема,
Радості й успіху днів діадема.
Кожне із літ - то життя і робота,
Діти, батьки, родина й турбота.
Квіти - літа, як про це не сказати,
В гарний букет можна їх поєднати.
Понеділок.Кава.Ранок.
Бутерброд.Салат.Сніданок.
Плаття.Сумка.Двері.Східці.
Час.Зупинка.Інохідці.
Пробка.Нерви.Стрес.Чекання.
Біг.Утома.Мить.Вітання.
Прохідна.Колеги.Друзі.
Кабінет.Робота.Смузі.
Телефон.Дзвінки.Планерка.
Шеф.Партнери.Сік.Цукерка.
Сонце.Спека.День.Утома.
Магазин Метро.Вже вдома
Вже холодом дихають ранки,
Самотні пшеничні поля
Зняли золотисті серпанки,
Обабіч чорніє рілля.
А там десь жовтіють простори,
Вбираючи спрагло тепло,
І ластівок сольні мінори,
Витають, ледь сонце зійшло.
Чарує своєю красою
І золотом сонячний степ.
Оздоблений крапель росою
Він грає ранковий вертеп.
А сонце йому аплодує,
Вітри його просять на біс,
Світанок тихенько чаклує
За обрієм сивих завіс.
Всміхається соняшник небу,
І жовто - блакитний пейзаж
В відтінках шукає потребу,
Створивши ранковий кураж.
Над вечір пахло вже дощем,
Хоч спека в травах ще блукала,
Сховався місяць під плащем,
Бо хмара крила розправляла.
І раптом звідки не візьмись,
У небі чутно громловицю.
Звук.Перші краплі.Полились
Струмки на зсушенину землицю.
Палало небо з краю в край,
Світилось, плакало, тремтіло,
І ніби хмар,сердитих зграй,
За обрій сотні полетіло.
Сердито вітер зашумів
І тряс усе живе навколо,
А вечір в присмерку зомлів,
Коли громів звучало соло.
Бриніла злива, мов струна,
Сльозами спека умивалась,
Із крапель, зіткана стіна,
Вночі із громом обіймалась.