Дивився місяць поглядом чарівним,
Між хмар блукала тиша угорі,
Й здавалось небо всміхнено - наївним.
Тремтіла синь на крилах у вітрів,
Стогнали липи, вкриті кришталями,
А клен від смутку, ніби постарів,
Стояв мовчазно, втішений жалями.
Виднівся в парку дивний силует,
То йшла зима повільною ходою,
І свій останній вихід на паркет,
Вона прикрасить сніжною габою.
І життя- то немов вокзал,
Хтось проходить і в очі вдивляється,
Мов шукає в цю мить перевал.
Поряд ходять і друзі, і недруги,
Лицемірні, правдиві й святі,
І мелькають примружено погляди
Ревним відблиском в самоті.
Випадкові бувають зустрічі,
Є й такі, що нам шле Господь,
І зникають їх образи гаснучі
В голубу далечінь світловодь.
Хтось забудеться й не згадається,
Хтось вросте назавжди в тобі,
Хтось з уроком гірким поєднається,
Хтось окрилить думки голубі.
Хтось зустрінеться й не оглянеться,
Зробить вигляд, що це не ти.
Хтось зупиниться й привітається,
І розктне в минуле мости.
Все проходить і все минається,
По собі залишаючи слід,
Від образ, та з душі не стирається,
Відчай днів, як холодний лід.
Хтось повернеться й привітається,
Зітре пил з сивих днів життя.
І чого тільки не трапляється,
А в минуле нема вороття.
У краплях - нотах час співа і плаче,
Накриє вечір сутінки плащем,
А ніч засне на холоді терпляче.
Там злі вітри блукатимуть навкруг,
Пітьма укриє мороком холодним,
Проснеться день поміж промоклих смуг,
Й озветься ранок словом благородним.
Крізь темінь моряк і відчаю дворів,
Всміхнуться вікна поглядом яскравим,
Холодні краплі в перлах кольорів
Відтінять сірість поспіхом лукавим.
Коли приходить сонячне кохання,
Коли всі сни солодкі і чарівні,
Й шукає доля шанс і сподівання.
Коли думки, мов кольори веселки
Яскраво грають й ніжністю квітують,
Фарбують щастям суму закапелки,
І в кожну мить окрилено мандрують.
В її очах іскриться юність щира,
Та він цього немов не помічає,
Тож вечорами міниться зневіра,
А докір юну душу розтинає.
Хто ти така, щоб він тебе помітив?
Байдужий погляд пада за лаштунки.
Лиш вітер ніжно їй волосся гладить,
А місяць шле солодкі поцілунки.
Для нього ти - життя беззвучна нота,
Яка не створить музику з прибутком,
Твоя любов - для нього темна квота,
Для тебе ж почуття це вкрите смутком.
Чи хочеш ти у нього запитати,
Які він має наміри і плани?
Не бійсь сама себе розчарувати,
Зроби цей крок - зніми з душі кайдани.
Він мріє мати жінку у достатку,
Що має дім, зв'язки, рахунок в банку,
Твоє кохання буде лиш на згадку,
Бо ти для нього просто забаганка.
Для нього ти - на мить солодка втіха,
Він - корабель, що пристані шукає.
Ти не вулкан, ти лагідна і тиха,
Його ж любов між бурями блукає.
Забудь його, він з іншої планети,
Твоя душа ще зійде в надвечір'ї,
Таке життя.Ще долі хитросплети,
Впадуть коханням в світлому сузір'ї.
Останній штрих сумний і непримітний,
В пейзажах бліднуть фарби й півтони,
А день блука засмучено - самітний,
І час стира задуму з сивини.
То де ж вона, красуня жовтокоса?
Опалий лист дописує ноктюрн,
І тільки думка мрійно- безголоса
Спада на тло беззвучних увертюр.
Вдихне зима в осінню прохолоду
Морозним ранком білі кольори,
І парк отрима справжню насолоду,
Коли одягнуть сукні явори.
В руці зігрію сонну хризантему,
Її красу обвітрено - терпку,
Вінчальну сніг одягне діадему
На її вроду трепетно - тонку.
