середа, 30 серпня 2017 р.

А замість коми ставимо крапки...



Чому ми йдем по коліях і ямах,
З яких на ноги хлюпає вода,
А день, як ніч, в криваво - смертних плямах,
І стріли в спину кидає орда.

Бо ми йдемо, забувши про культуру,
Сміття везем за сто десять доріг,
Нахабно ліпим із брехні скульптуру,
І ставим чемно під чужий поріг.

В майбутнє йдем із доларом в кишені,
Шукаєм щастя й долі по світах,
Стріля безвіз у влучені мішені,
А вітер свище по пустих хатах.

Кудись ідем, щоб цінності здобути.
Чому ж мораль ми втратили свою?
Коріння як могли своє забути,
І все святе, що здобулось в бою.

Ось так йдемо - з надією в достаток,
У світлий день, що вирветься з пітьми.
Життя піднесло вже гіркий початок,
І шлях омитий смертю і слізьми.

Ми тихо йдем замучені й безсилі,
Бо вектор змін крутив на всі боки,
І вже народ, як човен, що на хвилі,
Біжить від шторму сліпо навтьоки.

Хіба йдемо, ми радше шкутильгаєм,
Спираючись на милиці й ціпки,
Про негаразди сумно забуваєм,
А замість коми ставимо крапки.

четвер, 10 серпня 2017 р.

Душевна розмова

Запитала якось я в тополі:
-Чом вітри гуляють вільно в полі?
Листям лиш вона затріпотіла,
Зрозуміть її я не зуміла.

Потім я у клена запитала:
- Чому нива поле покохала?
Але він не вимовив і слова -
Вийшла ось така у нас розмова.

Я промовила березі лише фразу,
Й думала про кленову образу,
Та вона із вітром сперечалась,
Й шумом листя тихо привіталась.

Кущ калини гордо красувався,
Чув розмову, й мовби здивувався,
Я спитала про його кохання,
В шумі тім почула біль зізнання.

Я троянду запитала чемно,
Відповідь чекала лиш даремно.
Вона  сонцю душу виливала,
З пелюстків сльоза - роса стікала.

Я спитала в матінки - природи:
- Як знайти порозуміння й згоди?
І вона громами прогриміла,
Щоб її людина зрозуміла.




Стоїмо знов удвох під дощем

Ми стояли удвох під дощем,
Й сум небес падав тихо під ноги,
Мить сховалась під чорним плащем,
Й день розлігся на мокрі дороги.

Ти тримав парасольку в руці,
І магічно дивився на мене,
Й краплі сліз чи дощу на щоці
Почуття оживляли шалене.

Дощ пішов геть далеко від нас,
Й хмари вмить десь за обрій упали,
І завмер між калюжами час,
А вуста поцілунку благали.

Мою вроду ти пив із очей,
Й швидко спрага безсильна вмирала,
Вже спадав жар спекотних ночей,
Коли в небі зоря догоряла.

Стоїмо знов удвох під дощем,
Скільки років пройшло - не злічити.
Дощ змиває припилений щем,
Щоб кохання в душі освіжити.

вівторок, 11 липня 2017 р.

Омріяна подорож

Невже пішло дитинство
В чужі диво - світи,
Й маршрутів не відкрито,
Щоб знов прийти туди.

Півшло без попереджень
У далі голубі,
Й від спогадів солодких
Лиш враження терпкі.

Воно пішло стежками,
Де не ступав ніхто,
Й на швидкості шаленій
Не здоженеш в авто.

В небесних видноколах
В ніч зоряну й ясну
Побачу десь планету
Далеку й голосну.

У снах я знов  почую,
Дзвінок, що на урок
За парти кликав лунко,
Й світ знань був лиш за крок.

Згадаю давніх друзів,
І мудрих вчителів,
Й дитинства дивну казку
Побачу в книзі снів.

четвер, 6 липня 2017 р.

Відчуття реальності

Нам дарує доля
Крила для натхнення,
А  реальність кличе
В будні сьогодення.

Віджену я хмари,
Аби мрій проміння
Розсівало світло,
Й дум росло пагіння.

Задзвенить у тиші
Тихий, ніжний голос,
В нотах щонайвищих
Муз дозріє  колос.

Розцвітуть хай квіти
Віри і кохання,
Й прийде мить провести
Приспане мовчання.

Не шукаю вітра,
Що гуляє в полі,
А  знайду палітру
Барв на видноколі.

Не чекаю зливу
У спекотну днину,
А покличу в гості
Дощову хмарину.

Поряд ходить щастя,
Як його впізнати,
В почуттях причастям
Будем зустрічати.

Час летить,як вітер,
Де взять сил спинити?
Щоб з піщин - хвилинок
Вічність сотворити.

Нам дарує доля
Крила для натхнення,
Та несе  реальність 
В наше сьогодення.




Дотепний жарт

Прийшла донька з дитсадка,
Й матусю питає:
- Чому тато наш щодня
   З сонцем розмовляє?
- І про що ж воно пита 
  У нашого тата?
- Чи чекати знов його
   В барі "Панська хата"?
   А ще сонечко пита 
   Чи за ним скучає?
- Й тато,певно, відповів,
   Що часу не має?
- Ні,бажав солодких снів,
   Обіцяв приїхать,
   Бо воно для нього вже,
   Як душевна втіха.
- Якщо сонце буде знов 
   З татом лепетати,
   Ти скажи, що і гроза
    Вміє не мовчати,
    А якщо вона прийде
    До сонечка в гості,
    Спалить блискавкою вмить
    І волосся, й кості.

середа, 21 червня 2017 р.

шкільний гумор

Прийшов Вовочка зі школи,
Й забув про розваги,
Бо три дні на нього класна
Не зверта уваги.
Він до тата з запитанням:
-Як може так бути,
Чому став я не помітний
Не можу збагнути.
Раніш завжди у мій адрес
Похвала лунала,
А тепер моя персона
Ігнору зазнала.
-Не хвилюйся, -каже тато,-
Біда тільки в тому,
Що зі зборів твою класну
Не відвіз додому.
Завітаю завтра в школу,
На це є причина,
Про візит хай лиш не знає
Теща і дружина.