Обсипається літо плодами

Обсипається літо плодами,
Відшуміла в степах ковила,
Пробирається осінь садами
Й теплі ранки в туман сповива.

І горить вже яскраво шипшина,
На вітрах дозріває горіх,
Достигає красуня - ожина,
Мов сміється між листям для всіх.

Попрощається літо дощами,
Поклонившись родючій землі.
В павутині замре між кущами
Й зникне тихо в ранковій імлі.

Байка для дорослих

Сів під грушею Іван,
Задумавсь, аж баче,
Підсідає чемна пані
І ледве не плаче.

Він до неї обізвавсь,
Зарадити хоче,
Вона глянула на нього
Й почала охоче:

- Ось учора до Миколи
В гості завітала,
Разом з жінкою його
Прала й підмітала.

Так втомилась - не дай Бог,
Все тіло боліло,
Лиш присіла відпочити,
Ледве не зомліла.


Зрозуміла - метушня
Не моя  - це фішка,
Піду краще до Петра,
Щоб спочити трішки.

Поки думала над тим,
Як маю почати,
Все забула - от біда,
Що тепер казати?

І пішла я вздовж села,
Бачу, хтось гукає,
Біжить дівка десь позаду
Й руками махає.

Так напружилась, кричить,
Я стала й дивлюся,
Жодне слово не вловила,
Стою і молюся.

Дівка витерла чоло,
Махнула руками,
Обернулась в інший бік
Й зникла між шляхами.

Іван вислухав уважно,
Подививсь у очі,
Так просиділи в розмовах
До самої ночі.

І щовечора вона
Ішла на гостину,
Іван її зустрічав,
Як рідну людину.

У розмовах запитав
Скільки літ, як звати,
Де живуть її батьки,
Як їх величати?

- Мати - витримка моя,
Батько - досвід знаний,
Брат - сумління у труді
Совістю коханий.

Я ж бо Мудрістю зовусь,
Приходжу з роками,
І міркую про життя
Іншими думками.

Так Іван зустрів свою
Мудрість - чемну пані,
Аби жити як належить
У людській пошані.

Тож не тільки до Івана
Прийде Мудрість в гості,
Щоб осмислити життя
З років високості.

У липні літо щедре і ласкаве

Лоскоче вітер листя винограду,
Цілує сонце грона наливні,
І вже оса знайшла смачну принаду,
Й збирає сік у ці спекотні дні.

Складає серпень персики в корзину,
В саду достигли яблука на Спас,
Засмаглий день лягає на ожину
Спочить від втоми в затінку прикрас.

Здається наче літо догоряє
Без остраху, без смутку, без жалю.
Дари в долонях щедро підставляє,
Й вдягає ранки в шати з кришталю.

А ввечері співає серенади,
Хори збира для співу цвіркунів,
В небесну синь пускає зорепади
Над полотном замріяних ланів.

У липні літо щедре і ласкаве,
В буянні клумб сміється і п'янить,
Немов вино ігристо- солодкаве
В останню мить на кетягах бринить.

Липень вже за обрієм сховався

Липень вже за обрієм сховався,
Тихо не прощаючись пішов,
Тільки в снах він потайки зізнався,

Іншу мрію в далях він знайшов.

Серпень проводжав його похмуро,
В заздрості заплутались думки,
І дивився в слід йому понуро,
Бо в душі засіли холодки.

Теплі ночі з липнем попрощались,
Із туманом ранки обнялись,
Ясно дні до сонця посміхались,
І красою мальви зайнялись.

Вже поля скидають позолоту -
Струсить вітер в'янучу красу,
Дощ омиє степову скорботу,
Й пустить в простір сонячну ясу.

Серпень знайде барв тони яскраві,
Намалює радісний пейзаж,
Нанесе мазки на фон ласкаві,
Й подарує зливам на вітраж.

Незвичайна страва

На канікули в село
Мати сина споряджає:
Три футболки,кілька шортів
У рюкзак йому складає.

- Не забудь айфон узяти,-
Мати сину все торочить, -
А то будеш нудьгувати
Й бабу з дідом заморочиш.

Баба рада - внук приїхав,
Все сусідам вихваляє,
Хлопець біга без угаву
Інтернет усе шукає.

То залізе на драбину,
Баба в сльози і голосить:
- Не дай Боже обірвешся!
- Злазь, дитятко, дід же просить!

За півдня так знервувалась,
На обід його гукає.
На стіл виставила страви -
Чого тут тільки немає!

Онук страву покуштує,
І тарілку відставляє,
Пальцем в скельце клаца,клаца,
Що він там ото шукає?

Баба просить:"Скуштуй качку,
Чи варенчок в сметані!"
Онук наче і не чує,
Тиця пальцем по екрані.

Баба знову обізвалась:
- З'їж, дитино, пиріжечок,
Чи нарізати ковбаски
І нажарити яєчок?

Внук підняв на бабу очі
І так жалісно питає:
- Ви скажіть мені, бабусю,
Чи вай фаю в Вас немає?

- Ой, мій  любий, не варила,
Я про страву цю не знаю.
Завтра вранці приготую,
Як у доньки розпитаю.

Жовтіє поле в сонячнім вбранні

За обрієм згаса спекотний день,
У вечора в долонях сонце тліє,
В нічних акордах зоряних пісень
Прозора тиша трепетно німіє.

Повільно йду стежиною в поля,
Вдихаю ніжні зілля аромати,
В небеснім дзеркалі красується земля
Й кущі троянд, що квітнуть біля хати.

Жовтіє поле в сонячнім вбранні,
До неба сонях радісно всміхається,
А край дороги вже на виданні
П'янка медунка з вітром обіймається.

Той солод степу вабить і п'янить,
В медових росах обшир умивається,
Безмежний край із вітром гомонить.
Смеркає день. Мовчить, не озивається

Цей трунок вітер вкраде у степів,
Аби бджола в дзвінких медах купалася,
Щоб дружний хор у простори злетів,
Й від щастя ніч зірками розсипалася.

Закутавсь день у хмару дощову

Закутавсь ранок в хмару дощову,
І день в цей час проснувся неохоче,
Пригладе дощ у полі куряву,
А вітер ниву миттю залоскоче.

Ген перепілка звуки подає,
Цвіркун в мінорах тишу колисає,
Неначе сонце скарб той дістає,
Й тендітний промінь ніжно відпускає.

Спустився дощ. Природа ожива,
В калюжу горобець без остраху пірнає,
Струнка, мов дзвін, жалюча кропива
Між спраглих трав із небом розмовляє.

Я цю розмову подумки ловлю,
Уяву огорта похмурий літній ранок,
Солодку мить так трепетно люблю,
 І вже плекаю свій душі серпанок.