Ходить літо тихо у степу

 

Ходить літо тихо у степу,

Синь небесну поглядом збирає,

Осінь вже пришвидшує ходу,

День стерню у променях купає.

Хочеться ще літо зупинить,

Але час свої розправив крила,

Огорнулась сумом тепла мить,

Щойно день розкрив свої вітрила.

Цвіркунів виспівують хори,

Дивні думи соняхи шепочуть,

Сонних ранків теплі кольори,

І дощі змивати їх не хочуть.

Яблука обвисли до землі,

Налилися спілі груші соком,

Ходить бусол тихо по ріллі

Вслід за вітром непомітним кроком.

Літо, зачекай, не поспішай!

Зупини ходу свою поспішну,

Цвіркунів нічних поутішай

І світанків посмішку маніжну

Останні дні літа

 Останні дні полями ходить літо,

Вдивляючись  в осінню далечінь,

Там слід його невдовзі буде змито,

А у ярах впаде незрима тінь.

Вже відчувається осіння прохолода,

Вдихають ранки свіжість і тепло,

Шумить в медах фруктова насолода- 

Здається літа наче й не було.

Серпневі дні минають дуже швидко,

Вночі вже чутно осені ходу,

А бджоли в квітнику танцюють рідко,

І день ховає сум свій у саду.

Вже сонце відкохало спілі дині,

Вдихає степ солодкий аромат,

Десь погляд осені ховається в долині,

Збираючи розсипний агат.

Збирає серпень яблука доспілі

 Збирає серпень яблука доспілі,

Складає в кошик груші запашні,

Скликаючи тумани посивілі,

І сутінки розгублено - сумні.

Він ластівкам нагадує щоранку,

Що знову в путь збиратися пора,

А з теплих днів, як ранків забаганку,

В полях збирає в досвідках вохра

І знову серпень

 І знову серпень в гості завітав,

Приніс в дарунок свіжу прохолоду,

Деревам в коси вітер повплітав

Спекотну днів, і мрії в нагороду.

Вдягає він намисто бузині,

Дарує знов гердан кущам калини,

Розписує пейзажі чарівні

У акварелях сонячної днини 

Збирає серпень спілі дині

 

Збирає серпень спілі дині,

Несе дозрілі кавуни,

Танцює весело в долині

Серед цвітіння дивини.

Він знає літа таємниці,

Секрети теплої пори,

А свіжим подихом з криниці

Розбавить спеки кольори.

Він вранці з півнем озоветься,

Приспить соліста - цвіркуна,

І ранок свіжістю всміхнеться,

А ніч сховається сумна.

Спіймає серпень промінь сонця

З дахів зруйнованих осель,

Зітре туманом сум віконця,

І днів розкрутить карусель.

Спогади

 

У снах я бачу батьківське подвір'я,

Я там уже три роки не бувала,

Той спогад, наче приворотне зілля,

П'янкий нектар, де груша розквітала.

Заходжу в двір - тут рідне все до болю:

Паркан,колодязь,арка виноградна,

Але мою украв чомусь хтось долю,

Невже вона метафорно - принадна.

Так хочеться зустрітися з ріднею,

Відкрити книгу спогадів життєвих,

Ступити крок батьківською землею,

Відчувши жменьку радощів життєвих.

Нехай це сон, але такий приємний

В реаліях сумних і непривітних,

Можливо натяк лагідно - таємний

У вирі днів із спогадів розквітлих.

Може цей сон - чиєсь мені послання,

Від літніх хмар, що мучаться  в неволі,

Або думок настирне намагання

Змінити хід від викрадення долі.

Літні варіації

 Тепле літо ось знову блукає,

Дозрівають черешні в саду,

Свист ракет між гіллям зависає,

Час сприймає цей жах на льоту.

На вокзалі безлюдно в Пологах,

На базарі шниряє орда,

Бродить смерть і війна по дорогах,

Де зі степу бур'ян спогляда.

В Гуляйполі квітують троянди,

" Руський мир" шле "привіти" щодня,

Їм ворожі байдужі команди,

І "Калібрів" гучна гуркотня.

А в Оріхові маки палають

На руїнах - як ватра війни,

Та джмелі де- не- де сновигають

Поміж трав, де ростуть полини.

У Бердянську і сумно, і нудно,

День сховався на хвилях журби,

А на пляжах і тихо, й безлюдно,

Щось шукають там лиш голуби.

У Токмак прилетіли лелеки,

Звили гнізда там знов для пташат,

Грає літо  сумні соунтреки

І вгамовує грізний набат.

У Приморську буяють іриси,

Промінь сонячний в морі сховавсь,

В Більмаку відбуяли нарциси,

І в саду соловей обізвавсь.

В його співах і біль, і ридання

Про зруйновані долі людей,

Про гіркі материнські страждання

Повернути усіх до сімей.