Вже другий рік весна бинтує рани

 Вже другий рік війна тиранить весну,

Скрапляє кров'ю злякані степи,

Січуть ракети голубінь небесну,

Ховаючи між хмар вогню серпи.

На згарищах зруйнованих будинків 

Цвітуть кульбаби з поглядом вини,

Крізь свист ракет і грому поєдинків 

Ховає світ образу сивини.

Блукає день, контужений від болю,

Шукає пес господаря сліди,

Іде весна по зраненому полю,

Втішаючи обпалені сади.

Здригнувся час на стрілках циферблату,

Завмер момент із кулею в стіні,

Ховає вітер відстань кострубату,

Малює докір пилом на вікні.

Вже другий рік весна бинтує рани,

В глибоких вирвах сіє маків - цвіт,

На тлі руїн засмучені тюльпани 

Втішають біль у сутінках орбіт.

Березневе

 Березневий вітер грається промінням,

Котики вербові ніжить на стеблі,

Небо посміхається чистим безгомінням,

Приторкнувшись цвітом раннім до землі.

Березневе сонце підморгне уранці,

Приголубить перших квітів пелюстки,

Погляди замріяно скреснуть у мовчанці,

І під спів пташиний заблищатб зірки.

Березневі хмари неозорим подихом 

Упадуть на землю буйноквіттям днів,

І розсиплять ранки дощ весняний поспіхом

На зимові спогади призабутих снів

Відплата

 Стріляли " Гради" в мирні села,

Лунали вибухи вночі,

Весна блукала невесела,

В руїнах скиглили сичі.

І ось в окопі серед поля 

Крізь відстань чує стогін, крик,

Як твердь міцніє його воля,

А в небі мліє молодик.

Він став на захист Батьківщини 

В часи тривожні й вогняні,

За честь народу України,

Узявши зброю в дні сумні.

В боях, де світ ще гірше пекла,

Не раз він бачив люту смерть,

За волю йде війна запекла,

Боїв невпинна круговерть.

І ось полон.Рішучий погляд.

Цигарку курить, як завжди.

В думках домівка й щемний спогад 

Від перших вибухів сліди.

В очах бійця і злість, і туга,

Палають в голосі слова,

В думках пульсуюча напруга - 

Відплати грізна тятива.

- Ну что, укроп, навоевался?

" россии слава!"- повторяй!

Він ні на що не сподівався:

" Вкраїні слава, постривай!"

Летять ключі на Україну 

До вщент зруйнованих осель,

Стоять герої до загину,

Тримають Бахмут - цитадель.

Шумлять вітри: " Героям слава!"

В окопах маки зацвітуть,

Відродить міць свою держава,

І люди в мирі заживуть.

Весна буятиме цвітінням,

Нестимуть квіти до могили,

А в небі тихим голосінням 

Озвуться в славі тисяч крил.

Шукає день привабливості вигляд

 

Сьогодні дощ і сірість мучить погляд,

А вчора сонце пестило зрання,

Шукає день привабливості вигляд,

Відтінки барв на вранішнє вбрання.

Туман гуляє під акорди ранку,

А час ховає відчаю сльозу,

І ловить мить природи забаганку,

А день мазком впаде на бірюзу.

Блукають хмари на просторах неба,

Земля ще спить під ковдрою зими,

Але приходить вічності потреба 

Розсипать квітів ніжні килими.

Дивились зорі пристально на місто

 Дивились зорі пристально у вічність,

Всміхалась ранкам сонячно весна,

Зачарувала світ нічна магічність,

А ніч мовчала трепетно- сумна.

Між тихих зір ракети скаженіли,

А час ховавсь у подихах весни,

Печальні клени з відчаєм шуміли,

І ранки сумно струшували сни. 

На гілці пташка ніби заніміла,

Бо крик сирен стривожив сонний сад,

І вся краса миттєво овдовіла,

Під грізний спів розлючених токад.

Дивились зорі пристально на місто,

І дарували космосу красу,

Немов вдягали вічності намисто,

А біль вплітали в присмерків косу.

Чи є та грань

Є грань невидима між небом і землею -

Далекий невловимий виднокрай,

Той дивний світ, залюблений душею,

І теплий день, як жовтий молочай.

 Шукаю грань між правдою й брехнею,

Вона як лезо гострої коси,

Час розгорта нечитану мінею,

Щоб день почув сакральні голоси.

Чи є та грань між миром і війною,

Між чорним злом і людяним добром,

Між янголом і хижим сатаною,

Між лютим холодом і лагідним теплом?

І все ж зима свої стирає грані,

Весна наносить лінії життя,

Тривожні сни, як привиди туманні,

Зникають в теплих барвах майбуття.

Хоча війна пунктири ставить власні,

Сльозами дощ змиває біль утрат,

Промерзлий лист чаклує на паркані,

Збираючи рожевий концентрат.

Яка межа між доблестю й безчестям,

Що мародерить в кольорах брехні?

Де біль живе з обстріляним нещастям,

Терпіння обіймаючи у сні.

Шукати грані не доречно, певно,

Як ту тонку невидиму межу, 

І горизонт в думах шукати ревно

В тих відчуттях, що з болем бережу.

Як часто хочеться в дитинство

 

Як часто хочеться в дитинство,

У той рожевий теплий світ,

Відчути ласку материнську,

І батька вранішнє: " Привіт".

Як часто хочеться зустріти 

Чудного діда - чаклуна,

Щоб в світ той двері зміг прокрити,

Де пісня мамина луна.

А ще за стіл у хаті сісти,

І з'їсти знову борщ смачний,

Про час минулий оповісти,

І день згадати голосний.

Зайти у гості до бабусі,

З котом побавитись в садку,

Зірвати перші квіти в лузі,

Букет створивши нашвидку.

А ще кататися на гірці,

На санях мчати рвучко вниз,

Секрет, захований в копілці,

Дістати потім як сюрприз.

Стрибати по калюжах літом,

Дощу радіючи в цю мить,

Веселку бачити над світом,

Ловити промінь, що блищить.

Як часто хочеться в ту казку,

Де нас чекали чудеса,

Де доброта дарує ласку,

Де світ - омріяна краса.

Як часто хочеться в дитинство,

На жаль, немає вороття,

Лиш згадка - трепетне блаженство 

Як тихий маятник життя.