В обіймах землю пригортали.
Дощами сліз гучних мені
Сонату з тиші вигравали.
І я вслухалася в цю гру -
Безмовність гладила волосся,
День одягав, немов чадру,
На вечорове безголосся.
Німа підкралась таїна-
В ній звуки потайки заснули.
Мить обірвалась мов струна,
І гами в сутінках зітхнули.
І я почула тиші глас:
Вона сміялась і ридала,
ЇЇ втішав невпинний час
І ніч, що зорі розсівала.
Збагнула я насамоті,
Що тиша вміє лікувати.
Прошепче істини прості,
І час їх буде цінувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар