Гляне світ у відчаї й скорботі

 Літнє небо світиться зірково,

Красень - місяць дивиться здаля,

А в траві співають загадково 

Цвіркуни, під ноти скрипаля.

В тишу цю вкрадається тривога,

Чутно звуки грізної війни,

І летить страшна пересторога 

З вибухами в зойках стани.

І земля стривожено жахнеться,

Виб'є вирва рани синяву,

А в повітрі грізно озоветься 

Жах нічний, здійнявши куряву.

В звуках цих жахливе оніміння,

Смертна лють і варварство орди,

Пожирає дикість розуміння,

І стирає людськості сліди.

Відчуття жорстокість повила,

Гріх роз'їв і душу, і тіла,

Ненависть і злоба отруїла,

Світ добра, де людяність жила.

Гляне світ у відчаї й скорботі 

На безумство хижих дикунів,

Зникне слід їх у осінній сльоті,

Стерши згадку з часу вівтарів.

Фотографії, спогади, мрії...

Фотографії, спогади, мрії...

Тільки в роздумах юність сплива,

У думках оживають надії,

Хоч лежить на душі курява.

Мов на свято в село приїжджала,

Тут злітали у вирій рядки,

І щоразу сюди поспішала,

Щоб згадати дитинства казки.

Ще поосені груші збирала,

У садку, що зростили батьки,

Та усе це війна відібрала,

Розкрутивши розрух вітряки.

В край дитинства і спогадів щемних 

Увірвався непроханих " мир",

Напоїли брехнею  нікчемних,

Залишивши у душах пустир.

І не буде вовіки прощення,

За убивства, за кров - лиш ганьба,

Час сплюндрує криваве імення,

Що розсіється мов курява.

 

І у полі, де соняхи квітнуть,

Рознесе вітер попіл брехні ,

А дощі мокрим подивом зітруть

Смертну кару війні - сатані.

Здригнулась злякано зоря

 

Здригнулась злякано зоря,

За хмару місяць заховався,

Тривожно захід догоря,

Ще рік тому він посміхався.

Десь чутно вибухи гармат,

Крізь сон вриваються сирени,

Волає в чергах автомат,

А ніч ховається в мартени.

Розносить вітер сморід, дим,

Змиває дощ брудні сюжети,

Слова блукають поміж рим,

І стогнуть з відчаю кларнети.

Вже липень місяць з літом привітався

 

Вже липень місяць з літом привітався, Чекає нива з трепетом жнива,

А сонний ранок злякано здригався,

Коли палала в небі тятива.

Шумлять поля крізь звуки канонади,

Благають миру в золоті окрас,

Співає степ невтішні серенади,

Сховавши біль у відчаї гримас.

Налитий колос до землі нагнувся, 

Шепоче сповідь нишком небесам,

Крізь біль і сум в зневірі відсахнувся,

Коли зустрівсь з війною сам - на - сам.

Втирає липень сльози з трав  на полі,

Липневий цвіт не радує бджолу,

А є поля не сіяні і голі,

Там вітер тішить білу ковилу.

Земля зазнала болю і наруги 

Від " миру" градів дикої орди,

Під свист ракет завмерли лісосмуги,

Терор зустрівши руської біди.

В боях весна цвіте і плаче

 В огні весна тремтить квітуча,

Стліває поглядами зла,

Горять міста Ірпінь і Буча,

Чернігів спалено до тла.

Із сумом Харків притаївся,

Ховають Суми біль від ран,

Оріхів вибухами вкрився,

З них кров висмоктує тиран.

Покрились сірим пилом бані,

Хрестів не видно крізь дими,

А вирви стогнуть на кургані,

Як відчай в привидах чуми.

Хрести сховалися від жаху,

Від миру хижої орди,

Церкви здригаються від страху,

Їм кров окроплює сліди.

Для чого ті хрести носити,

Читати злобно Отче наш,

А потім красти і вбивати,

Двохсотий кинувши вантаж.

Їх не спасе Марія - Діва,

Втече, заплакавши чимдуж,

З вікони поглядом сльозлива 

Відправить в пекло сотню душ.

А у степах, де вітер грає,

З небес подивиться Господь,

За зло безжально покарає,

Відкривши простір світловодь.

В боях весна цвіте і плаче,

Від куль вмираючи в степах,

А смерть відспівує тремтячи 

Війною вбитий мертвий жах.

 

Останні дні навчального року

 Шкільне подвір'я ніби оніміло,

Кружляє вітер цвіту пелюстки,

У днях війни немов осиротіло,

Сховавши в класах відчаю пустки.

Травневі дні колись були святкові,

У танці вальсу тішилась весна,

Лунав дзвінок гучний випускникові,

Раділа школа святові сповна.

Несли букети вчителям святкові,

В очах сіяла радісна сльоза,

Злітали мирно мрії світанкові,

І танцювала в небі бірюза.

Гримлять бої.Сумує нині школа,

А в класах ворог прихисток знайшов,

І сум весни розсипався довкола,

На танках " гість" непроханий прийшов.

Вже третій місяць труситься  рідненька,

Стоїть понура, тиха і сумна,

Стискає  в класах відчай, наче ненька,

І в Бога просить захисту вона.

Були колись тут дні ласкаві й милі,

Ішли на свято діти і батьки,

Стоять цьогоріч школи овдовілі,

А світ насупив брови - пелюстки.

Ще літом тим тут ластівки кружляли,

В травневі дні збираючи хори,

А над полями ранки розквітали,

І розсипались травня кольори.

Стоїть сумна й безлюдна нині школа,

Тривогу й біль сховавши за вікном,

А в бур'яні на клумбі матіола 

Ховає цвіт між диким полином.

Цвітуть сади над згарищами ранків

Гуде бджола у буйноквітті саду,

У звуках тих тривога і печаль,

Збира з пилком надію і розраду,

І погляд днів, що дивляться у даль.

Гримлять бої, обпалюючи долю,

Летять ракети з жахом у поля.

У пеклі схід, виборюючи волю,

Благає волі й право на життя.

Цвітуть сади над згарищами ранків, 

Скрадає небо смуток грізних днів,

І чутно зойк сполоханих світанків,

Немов у тиші літаргійних снів.

Цвітуть тюльпани кольором яскравим, 

Війна зростила маки у степах,

І смертним звуком грізно - монотонним 

Сховала гнів на спечених вустах.

Дощем - сльозою окропило небо 

Криваві рани змучених степів,

Струсили ранки варварство ганебно 

На цвіт рожевий вранішніх садів.