Співає жайвір голосом весни

 Співає жайвір голосом весни,

В його піснях природа оживає,

І лиш опала глиця із сосни 

Легку зажуру часом навіває.

Так ніжно в світ з проталої землі 

Свою тендітність пролісок дарує,

Вже оживає брунька на стеблі,

І погляд днів життєвістю чарує.

Мережать душу сонце й голубінь,

Думки пейзаж малюють пензлем з тіні,

В палітрі фарб вже грає далечінь 

Свій ля - мінор на скрипці Паганіні.

Весна вже за обрієм ходить

 Весна вже за обрієм ходить,

Блакиттю сягає небес,

Проміння теплом хороводить,

І манить у простір чудес.

Неначе магічні айфони

Співають весняно двори,

Шепоче душа в мікрофони,

І в звуки впліта кольори.

В прозорості зеленню пахне,

Думки розлетілися вмить,

Зима постаріла і чахне,

А ранок весною бринить.

Сьогодні все в убранні білім

 Учора був весняний ранок,

Сьогодні сніг - і біло, біло.

А в очі заспаних фіранок 

Проміння сонячне влетіло.

Уранці все в убранні білім,

Земля під ковдрою дрімає, 

А день в чеканні посріблілім 

Весну у подумках чекає.

Харизматичний місяць лютий - 

Зими останній творчий  подих.

Такий він  ніжний і розкутий,

Творець пейзажів сніжно - модних.

Я відчуваю подихи весни

 Я відчуваю подихи весни,

Вони такі невидимо тендітні,

Такі легкі, немов миттєві сни,

Прозоро ніжні й зовсім непомітні.

 

Он сніг іде, а може то вона 

В мою уяву зримо проникає,

Бринить відлиги зірвана струна,

І тихо день між кленами блукає.

І вже тонує стомлено зима,

Свою красу обвітрено - змарнілу,

А макіяж без остраху зніма,

І заплітає косу посивілу.

Чекаю я пробудження і спів,

Немов у гості молодість гукаю 

В безмежну далеч приспаних снігів,

А фарби мрій весною розбавляю.

'

Забринить у повітрі весною

 Сірі дні поміж мокрих парканів 

Приховали свій погляд сумний,

А на тлі брудно сніжних барханів,

Ніч сховала свій подив німий 

І тоді на калюжу лютневу,

Ранок паморозь кине тонку,

А зима свою тінь кришталеву,

Розфарбує удень на ставку.

Забринить у повітрі весною,

Задзюрчать на снігу ручаї,

І зима граціозно рукою 

Зустрічатиме сонячні дні.

Проснувся вітер на шляхах морозних

 

Морозний ранок, під ногами крига,

Проміння ковза ревно по льоду,

Свій час чекає стомлено відлига,

А мить маніжить вранішню ходу.

Всміхнулась тиша дзвінко і привітно,

Проснулось місто в шепоті відлиг,

І посміхнулась радість непомітно

На ковзанці розісланих інтриг.

Проснувся вітер на шляхах морозних,

Заклякли  ноти сонячні умить,

І в голосах розчулено тривожних

Зимовий день на холоді бринить.

Я все ж шукаю поглядом відлигу

На сірих кригах хмурих холодів,

Та на слідах обвітреного снігу

Знаходжу розкіш відблиску льодів.

Вдягли дерева шалі сніжно - білі

 Кружляє сніг - нахмурив січень брови,

Заглянув день у очі крадькома, 

Вдягнувся ранок в хутряні обнови,

Які дарує з щедрістю зима.

Сади, дороги, степ - усе біліє,

Танцює танго жваво заметіль,

А хмарний погляд неба просвітліє,

Зібравши сніжні дива звідусіль.

Вдягли дерева шалі сніжно - білі,

Прибрались модно в хутро ясени,

А віти - руки сонно обважнілі,

Чекають звуків ранньої весни.

Кружляє сніг у мене під ногами,

Лягає слід на полотно зими,

Збирає день в пісні січневі гами,

І розстилає білі килими.