Тихо ніч опускає завісу

 Тихо ніч опускає завісу,

День втомившись, чекає антракт,

Час виводить відому актрису, 

Тиху мить, як обіграний факт.

Тінь малює сумні силуети 

В задзеркаллі нічних ліхтарів,

Проводжаючи в безвість дуети 

Сірих ранків і сум вечорів.

Ще блукають загублені звуки 

Метушні заклопотаних днів,

Десь трамвай відчекснює стуки 

В тиші колій і спокої снів.

Ходить ніч, розпрвіляючи крила,

Думка лине в обійми до сну,

А душа розправляє вітрила,

 Аби мрію зустріти ясну.

А краплі ніжно дивляться спросоння

 Минають дні, спливають мокрі ранки,

Втікає час за обрій сірих днів,

Сховали погляд сонячні світанки 

Грудневими долонями дощів.

Десь чутно звуки сумно - одинокі 

Від шелесту обмоклого гілля,

А погляди ночей похмуроокі 

У смутках віддзеркалює земля.

В калюжі сірій мить купає спокій,

На плин буття накинула плащі,

І прошептала липі одинокій,

Чому проникли в сутінках кущі.

 А краплі ніжно дивляться спросоння 

На світ чарівним блиском кришталю,

Як ранок розстила на підвіконня 

Скрипічний ключ маестро - скрипалю.

Блукає тиша в присмерках кімнат,

 Блукає тиша в присмерках кімнат,

І темп життя у сутінках стихає,

Вже день ховає вісь координат,

Яка його у справах окриляє.

В теплі кімнатнім звуки прилягли,

Укутались у тепле покривало,

Думки втомившись, спокій віднайшли,

Бо тиші дня було зовсім замало.

Заглянув у вікно нічний ліхтар,

Розсіяв світло якось неохоче.

Листає  вітер часу календар,

І день новий у сні життя пророче.

Чому не йдеш, чому ховаєш вроду?

Уже краса осіння відшуміла,

А листопад замів за нею слід,

У тихих снах природа овдовіла,

А ранків блиск розсіявся і зблід.

Понурий парк розхристаний і босий

Пейзаж ховає в сутінках доби,

А тихий дощ, мов ангел безголосий,

Впаде слізьми на клени і дуби.

Ти дивишся невесело й понуро,

Твій погляд - сірі хмари в небесах,

І ранок прокидається похмуро,

Озвавшись тихо в смутку голосах.

Чому не йдеш, чому ховаєш вроду?

Вже грудень протоптав тобі стежки.

Закутай в сніг оголену природу,

На сірий фон зроби свої мазки.

Засумувало небо ...

 Засумувало небо й плаче слізно,

Прощаючись із осінню в ці дні,

І дивиться із відчаєм капризно,

Як дощ танцює гучно на вікні.

Зриває вітер безтурботно краплі,

І кида за куліси сірих днів,

Показує незіграні спектаклі 

При світлі заколисаних  вогнів.

У вікна заглядає ніч осіння,

Блукаючи у пошуках тепла,

І чутно звучне вітру голосіння,

Як зависа на відблисках стебла.

Осіннє

 Сумує час і кличе зиму в гості,

Ще листопад дописує ноктюрн, 

Притихла мить, засмучена до  млості,

На тлі осінніх тихих увертюр.

Дощі чекають сніжні каруселі,

А дні тримають відчаю жалі,

Де час малює фони постарілі 

На мокрій заколисаній і землі.

Вітри шукають пристані поспішно,

Дерева марять мріями весни,

А бурштини сховалися затишно 

Між глицями мовчазної сосни

Розсіє осінь сутінь вечорову

 

Розсіє осінь сутінь вечорову,

Розмиє дощ розгублені сліди,

Одягне хмара хустку пурпурову,

Сховавши мить на відблисках води.

Вечірній час всміхнеться ліхтарями,

Відтінить сяйвом липи і дуби,

І піде осінь мовчки манівцями 

Без попереджень в гості до журби.

Скупає місяць погляд темно - сірий 

В холодній тиші приспаних октав,

А день осінній мокрий і змарнілий 

Останній лист безшумно проводжав