Так легко і не вимушено наче,
Мені його до сукні приміря,
В цю мить сміється, а ночами тихо плаче.
Той лист - один ще рік мого життя
Ляга на скроні тихо сивиною,
Розносить вітер вихром почуття,
Їх кроки ледве чутно за спиною.
Я осінь чемно в гості запрошу,
Ми з нею мило будем розмовляти,
А потім СМС їй напишу,
Коли майне за обрієм блукати.
Я їй подякую за золото садів,
За барви днів і музику печалі,
За тихий сум і аромат медів,
І за розсипані шипшинові коралі.
Любить працю в полі і в саду.
З поцілунком спіє жовта диня,
Й літа шум збирає на меду.
Жінка - осінь ніжна і примхлива,
Любо пестить вересень теплом,
В почуттях солодка і зваблива,
З поетично - малярським крилом.
Жінка - осінь тиха і сльозлива,
Сум ховає в хмару дощову,
До нестями мила і вродлива
Й схожа на ромашку польову.
Жінка - осінь муза і актриса,
Десь на скрипці грає в квітнику,
І намисто з крапель барбарису
Одягає вербам на ставку.
Жінка - осінь мудра і красива,
На щоках горить калини жар
В почуттях відкрито гонорлива,
А в очах - хмеліючий нектар.
Жінка - осінь краля і панянка,
Розшиває сукню бурштином,
Вранці - леді, ввечері- шляхтянка
Ходить з пензлем тихо за вікном.
Обійми мене поглядом ніжно,
Теплим подихом літніх ночей,
Доторкнись блиском ранку маніжно,
Щоб проміння лилось із очей.
Зачаруй ароматом рахманним,
Чай на зіллі із трав завари,
І легким, обережно спонтанним
Рухом сон із чола обітри.
Ніжний серпню, від спеки хмелію,
І від щедрості в солоді днів,
А в душі тішу завжди надію,
Щоб зустрітись під шепіт садів.
В днях спекотних,
В ніжних ранках
Літо проліта,
У прочинену фіранку
Осінь загляда,
На вітрилах
Днів ласкавих
Линуть почуття,
А надія легкокрила
Душу звеселя.
Що чекаєш ти
Від долі,
Не таї думки,
Вже у посмішці щасливій
Квітнуть пелюстки,
Мрія світить з високості,
Що тут не кажи,
Тож на відстані рожевій
Радість збережи.
У чеканні світанковім
Літо проліта
Осінь в чари кольорові
Погляд огорта
