Впав каштан на зморщену бруківку

Впав каштан на зморщену бруківку,
Танцював недовго,але вдало,
Влітку мріяв часто про мандрівку,
Час тримав і гілля не пускало.

Зараз він у волі на просторах,
Осінь крутить вальси золотисті,
Чутно ритми степу у повторах
На танцполі, й звуки голосисті.


Дощ пішов, скривилася бруківка,
І каштан сховався поміж листя,
Невесела й сіра кіноплівка
Прокрутилась вже посередмістя.

Вниз ліхтар поглянув сумовито,
Вітер в парку бавився безтями,
А каштан на волі гордовито
Танець свій пригадує ночами.

Всміхнувся вересень прощально

Всміхнувся вересень печально,
З календаря зірвавши лист ,
І у квітник зайшов прощально,
Щоб відточить мазками хист.

Він кинув посмішку тендітну
На чорнобривців цвіт рясний,
На айстру,скромну і привітну,
І на жоржини блиск ясний.

Теплом він пестив хризантеми,
Дощами палко цілував,
І пелюсткові діадеми
Красуням цим подарував.

Він запалив кущі калини,
В коралі пишні одягнув,
І оксамит на плід шипшини
Штрихом легесеньким черкнув.

Всміхнувся вересень прощально,
Зустрівшись з жовтнем уночі
Свій досвід передав сакрально,
 І фарби, й настрій, і дощі.

Пахне осінь...

Пахне осінь соком винограду,
 Стигле гроно лози обвиса,
Теплий день у вихрях листопаду
Винний шум на сонці колиса.

Пахне осінь яблуком доспілим
В запашнім розливі до дощу
І рубіном терпко- всолоділим
Обцілує гілля досхочу.

Пахне осінь ароматом груші
І змокрілим листям на землі,
 Вже городи в чорнозему туші
Мрій полотна стелять у імлі.

Пахне осінь соняхом на ниві,
Буряками й морквою на пні
В золото одягнуться щасливі
Клен і дуб у ці погожі дні.

Пахне осінь сходами озими
Й астрами у нашім квітнику,
І летять у вирій херувими ,
Й день згаса на вітті у садку.

На крилах слова

З народних мотивів

Іде жінка з школи,
Стан її зігнувся,
А сусід побачив,
Й радісно всміхнувся.

- Що несеш, сусідко,
У сумці ласеньке?
Окорок копчений
Чи тортик смачненький?

- Ой, не питай, друже,
У сумці не їжа,
Робота на нічку -
Тематична свіжа.

- А потім переказ,
Тренувальні тести,
Чоловіку ж супчик
"Й на добраніч!"- жести.

- Так оце весь тиждень
Він супчик сьорбає?
І про інші страви
Зовсім не питає?

- Він звик до дієти,
Я ж гуглю кімнати,
Щоб не було нудно,
Й не хотілось спати.


- Що то за кімнати
Ввечері шукаєш,
Невже у квартирі
Власної не маєш?

- То кімнати НУШу,
Наш час -  у смартфоні,
Вже тепер вся школа
Висить в телефоні.

Вчителі і учні
По чатах блукають,
Живе спілкування
Уже забувають.


Нас життя у Вайбер
Понесло на хвилі,
Читаємо пости
У півсні безсилі.

- Ой,моя сусідко,
Ти - сучасна пані.
Певно й грошенята
Водяться в кармані?

- Дорогий сусіде,
Про те лиш розмови,
Щораз у новинах
Про нас все промови.

Може ще насниться
В доларах зарплата,
А поки що радість
Брехню в гості свата.

Одна перевага
У нашому хобі,
Втягло нас довічно
Це вчительське лобі.

- Боже, тільки думать!
Ти вся у роботі,
А моя дружина
У вічній нудоті.

- Чоловік мій любий,
Чекає суботи,
Пише список тиждень
Про хатні роботи.

У неділю разом
Їдемо на дачу,
Тут він бачить жінку,
Й дружину впридачу.

- Коли ж спочиваєш?
Печеш, прибираєш,
Дітей зустрічаєш,
Гостей проводжаєш?

- Не питай, сусіде,
Довго сповідати,
Жду і в снах відпустку,
Щоб все підігнати.

- Боже, донька в мене
У педвуз зібралась,
Розкажу про все їй,
Щоб вчасно злякалась!

Обсипається літо плодами

Обсипається літо плодами,
Відшуміла в степах ковила,
Пробирається осінь садами
Й теплі ранки в туман сповива.

І горить вже яскраво шипшина,
На вітрах дозріває горіх,
Достигає красуня - ожина,
Мов сміється між листям для всіх.

Попрощається літо дощами,
Поклонившись родючій землі.
В павутині замре між кущами
Й зникне тихо в ранковій імлі.

Байка для дорослих

Сів під грушею Іван,
Задумавсь, аж баче,
Підсідає чемна пані
І ледве не плаче.

Він до неї обізвавсь,
Зарадити хоче,
Вона глянула на нього
Й почала охоче:

- Ось учора до Миколи
В гості завітала,
Разом з жінкою його
Прала й підмітала.

Так втомилась - не дай Бог,
Все тіло боліло,
Лиш присіла відпочити,
Ледве не зомліла.


Зрозуміла - метушня
Не моя  - це фішка,
Піду краще до Петра,
Щоб спочити трішки.

Поки думала над тим,
Як маю почати,
Все забула - от біда,
Що тепер казати?

І пішла я вздовж села,
Бачу, хтось гукає,
Біжить дівка десь позаду
Й руками махає.

Так напружилась, кричить,
Я стала й дивлюся,
Жодне слово не вловила,
Стою і молюся.

Дівка витерла чоло,
Махнула руками,
Обернулась в інший бік
Й зникла між шляхами.

Іван вислухав уважно,
Подививсь у очі,
Так просиділи в розмовах
До самої ночі.

І щовечора вона
Ішла на гостину,
Іван її зустрічав,
Як рідну людину.

У розмовах запитав
Скільки літ, як звати,
Де живуть її батьки,
Як їх величати?

- Мати - витримка моя,
Батько - досвід знаний,
Брат - сумління у труді
Совістю коханий.

Я ж бо Мудрістю зовусь,
Приходжу з роками,
І міркую про життя
Іншими думками.

Так Іван зустрів свою
Мудрість - чемну пані,
Аби жити як належить
У людській пошані.

Тож не тільки до Івана
Прийде Мудрість в гості,
Щоб осмислити життя
З років високості.