Закутавсь день у хмару дощову

Закутавсь ранок в хмару дощову,
І день в цей час проснувся неохоче,
Пригладе дощ у полі куряву,
А вітер ниву миттю залоскоче.

Ген перепілка звуки подає,
Цвіркун в мінорах тишу колисає,
Неначе сонце скарб той дістає,
Й тендітний промінь ніжно відпускає.

Спустився дощ. Природа ожива,
В калюжу горобець без остраху пірнає,
Струнка, мов дзвін, жалюча кропива
Між спраглих трав із небом розмовляє.

Я цю розмову подумки ловлю,
Уяву огорта похмурий літній ранок,
Солодку мить так трепетно люблю,
 І вже плекаю свій душі серпанок.

Червневий ранок розсипа гарячі роси

Червневий ранок розсипа
Гарячі роси,
Шовкові хвилі стиглих трав
Лягли в покоси.

Стихає пісня цвіркунів
Чомусь зарано,
Лиш чутно щебетет солов’я –
Легке сопрано.

Іду у луки на зорі –
Вдихаю вільно,
Так легко вітер пробіга
Й танцює стильно.

Гуде на квіточці бджола –
Пилок збирає,
А перепілка у житах
Зорю стрічає.

Ковток повітря трав п’янких –
Це так замало.
До дна б цю випила красу
Крихку й зухвалу.

Гарячий ранок розсипа
Проміння сонця,
Свій погляд місяць залишив
На склі віконця.

Згасає день

Згасає день в чернвневій літній спеці,
Колоссям стигнуть пишні пшениці,
І погляд сонця крізь вівтар столітній
На землю сипле сонні промінці.

Буяють трави в сонця на долонях,
П'янить їх запах ранок  на зорі,
Сивіє в літа ковила на скронях,
Й кує літа зозуля  в цій порі.

На Великдень

- Синку, забери мене на свято,

На Великдень, дітки, забери, -

Просить мати, ніби винувато,

Сум очей обпалюють вітри.

- В день святковий паску в рідній хаті
Разом з вами хочу скуштувать,
В небесах, де хмари пелехаті,
Лик святий в господній день стрічать.

Так мені набридла ця палата,
Запах ліків, довгий коридор,
Вдома Жулька вірна і лахмата,

Рижий кіт по кличці Командор.

Синку, я і в лікаря спитала,
Він сказав: " Розписку напишіть", -
- Я додому хочу, - прошептала, -
Разом з вами свято це зустріть.

Він дивився, ніби у безодню...
Прийдуть зять, донька і два сини,
У неділю світлу Великодню
Шашлики влаштовують вони.

Як сказати матері, що марно
Жде вона це свято за столом,
На природі зелено і гарно
Смакувати м'ясо із вином.

Він мовчав, а в голові роїлись
Різні фрази, речення, слова,
А потрібні, ніби притаїлись,
Жар червоний щоки облива.

- Добре, мамо, потім поговорим.
Час ще є, бо зараз посівна.
Матері він видався суворим,
Вмить розхвилювалася вона.

У палаті тиша чергувала,
Жінка сіла тут, біля вікна,
Як сьогодні день той пригадала:
Кожна мить у згадках вирина.

У село приїхали вже з сином,
Дім купили, стали працювать.
Причепили гойдалку за  тином,
Щоб було малому де гулять.

Час летів, як вітер над полями,
Школа,ВУЗ, сім'я, робота, дім.
Старість, мов підкралася гаями,
Все змінила поглядом своїм.

Вмер Степан, земля йому хай пухом.
Поховала матір через рік.
Як там є - зібралася із духом,
Бо Господь їй шлях такий нарік.

Радувалась синові й мовчала,
Що дитя покинуте взяли,
Як на те, не завжди помічала,
Коли люди зайве щось плели.

Дні вбирали радощі і тугу,
Виріс син - незчулася й коли.
Грала доля їм сімейну фугу,
День вкрапляв у настрій кольори.

Перед сном молилася за сина,
І благала щастя у небес,
Щоб жила в трудах його родина,
І чекали радості й чудес.

Молитви, мов  янголи на крилах,
Донеслись в господній добрий час,
Син живе, мов човен на вітрилах,
Про достаток дбає повсякчас.

Хоч в лікарні - теплиться надія,
Син приїде вже за кілька днів,
І здійсниться  Великодня мрія,
Але дух в душі чомусь тьмянів .


У суботу встала спозання,
Склала  речі й сіла до вікна,
Час тримав надломлене чекання,
Але мрію пестила вона.

Сіло сонце обрію в долоні,
Смуток жінці душу обпіка,
І немов в останньому вагоні
День присів і гірко доріка.

І вона у роздумах заснула -
Ніч знеболить рану, що ятрить.
Голос сина увісні почула,
Та душа між хмар уже летить.

Він зайшов в лікарню винувато,
До палати кроків ще зо два,
- Ви спізнились,- якось слабувато
Медсестри доносились слова.

- Діти, гості,- трохи забарився,-
Я додому матір заберу.
- Чоловіче, ти уже спізнився,
Зараз речі мамині зберу.

Летять роки у вирій за птахами

Летять роки у вирій за птахами,
Але, на жаль,нема їм вороття,
А стежку ту,що нас вела до мами,
Сховав туман за пагорбом життя.

А ще недавно тут було затишно,
Привітно пес чекав нас у дворі,
Стрічав квітник своїм цвітінням пишно,
І втому дня ховали ліхтарі.

Вели розмови довгі вечорами,
Вслухались в дивну пісню цвіркунів,
Й здавалось нам,що десь під яворами
Невпинний час завмер в полоні снів.

А вранці жваво брались до роботи,
Бо це ж село.Хіба тут спочивать?
Як сніг сплакне, покинули турботи,
Вклонившись сонцю,бігли працювать.

Воно грайливо гладило нам руки,
На повні груди дихала земля,
І спрагло день весни збирав ті звуки,
Й душа сміялась сонцю звіддаля.

Цвіте садок,що з мамою садили,
Гуде бджола й цьогоріч, як колись,
І мрієм вже, щоб яблука вродили,
А груші соком щедро налились.

Знайшла між трав я вузлики з насінням-
Як ніжний спомин радості й труда,
І в теплий день з природи воскресінням
З небес, напевне, мама спогляда.

Весна кущі смарагдами оздоблює

Слабку бджолу несе на крилах вітер,
Болотниця у гості її жде,
На луках ранок паморозь вже витер,
І промінь ковдру із тепла пряде.

Сміється сонце й бавиться над річкою,
Проміння тепле землю зігріва,
А ключ лелек у небі ніби стрічкою,
Весняні хмари в звуки сповива.

Весна кущі смарагдами оздоблює,
На цвіт бузку вкрапляє аметист,
Земну красу весняністю охоплює
Тут видно скрізь її талант і хист.

Блакитні далі дихають озонами,
Поля чекають жайворонка спів,
Вже теплі ранки світяться іонами
І тихо з радістю летять в обійми днів.

Весна і в слові розцвіте

Весна у слові розцвіте
Й в тендітній квіточці шафрану,
В степу і в полі проросте,
В зелених хвилях океану.

Весна розплачеться дощем,
І веселково посміхнеться,
Сховає в травах сум і щем,
І в пісні жайвора озветься.

З весною в серці і в душі
Живу, радію і кохаю,
Вона осяє спориші
В похмурі дні, коли страждаю.

О весно, дякую за день,
За промінь сонця над рікою,
За грім небес і звук пісень
І голубінь над головою.

Тобі я вдячна за красу,
За квіти,сонце,тихі ночі,
І в мріях в літо понесу
Весни красиві й добрі очі.