Але, на жаль,нема їм вороття,
А стежку ту,що нас вела до мами,
Сховав туман за пагорбом життя.
А ще недавно тут було затишно,
Привітно пес чекав нас у дворі,
Стрічав квітник своїм цвітінням пишно,
І втому дня ховали ліхтарі.
Вели розмови довгі вечорами,
Вслухались в дивну пісню цвіркунів,
Й здавалось нам,що десь під яворами
Невпинний час завмер в полоні снів.
А вранці жваво брались до роботи,
Бо це ж село.Хіба тут спочивать?
Як сніг сплакне, покинули турботи,
Вклонившись сонцю,бігли працювать.
Воно грайливо гладило нам руки,
На повні груди дихала земля,
І спрагло день весни збирав ті звуки,
Й душа сміялась сонцю звіддаля.
Цвіте садок,що з мамою садили,
Гуде бджола й цьогоріч, як колись,
І мрієм вже, щоб яблука вродили,
А груші соком щедро налились.
Знайшла між трав я вузлики з насінням-
Як ніжний спомин радості й труда,
І в теплий день з природи воскресінням
З небес, напевне, мама спогляда.
Немає коментарів:
Дописати коментар