Нас ранок поспіхом голубить

 

Весна і ранок.Пахло полем,

Доносив вітер запах трав.

Цей спогад лиш озветься болем

На фоні плачучих октав.

Два роки зовсім інші ранки,

Ракетний свист тиранить час,

Тремтять у відчаї світанки,

Змінивши вирази гримас.

Весна згадалася в цвітінні,

Гули над квітами джмелі,

Було це ніби в сновидінні,

Де ніч збирала кришталі.

Вже другий рік ревеуть мотори,

Їх чують злякані міста,

Між стін завмерли коридори,

Як дрон у небі проліта.

Тепер похмурі дні зимові,

Брудна калюжа наче сталь.

Дощі у вранішній промові

Читають вулицям мораль.

Світанки моляться на тишу,

Ми на дистанції війни,

Весна шукає знову нішу

В час світової кривизни.

Нас ранок поспіхом голубить,

Щоб знов сховатись в укриття,

Як і раніше все ж він любить

Бажання зцілити життя.

І не буде спогад без війни

 І не буде більше як колись,

Без сирен, без вибухів, війни,

Щоб дощі потоками лились,

А в буянні терпли полини.

Будуть сльози, спогади, печаль,

Дні страждань, безсоння і жалі,

Тихоплинна моторошна даль,

Ласка сонця й в небі журавлі.

І не буде спогад без війни,

Без полеглих, вбитих, катувань,

Без руїн, днів стертих без вини,

Без жіночих сліз  і сподівань.

Будуть поряд вічні вороги,

Буде Буча, Куп'янськ і Ірпінь,

Гіркота душевна без снаги,

Час убитий мирних поколінь.

Буде поле в мінах на роки,

Лісосмуги випалені вщент,

І життя без помаху  руки,

Ніби долі злий експеримент.

Блукає час за обрієм зими

 Туманний день ховає погляд вічний,

Блукає час за обрієм зими,

Похмурий лютий лагідно не звичний

Блукає сумно десь поміж людьми.

Спустило небо сірі гобелени,

Сховавши тугу поміж яворів,

Тривожно виють злякані сирени,

Замаскувавши вибухи боїв.

А десь блукає сірий пес голодний,

Поміж рун шукаючи тепла,

Його інстинкт рятує надприродний

У дні війни від мук, що прирекла.

Десь п'ють чаї, сидять в кафе затишнім,

А хтось ховається в підвалах від війни,

Дарує доля впевненість безгрішним,

Смертельний вирок - слугам сатани.

Сплакнули хмари сірими дощами,

Сховавши біль і відчай на землі,

Розсипав лютий тугу між кущами,

І розтрусив страждання на щаблі.

А зимі час міняти обнову

 Вечір з острахом дивиться знову,

Плаче небо  від звуків ракет,

А зимі час міняти обнову,

Видно сірий її силует.

У полях на блакитних просторах

Чорні вирви сховали свій страх,

Бруд смердить на чужих триколорах,

А мишва їх гризе в бліндажах.

Лісосмуги обпалені й голі,

Край полів залізяччя пала,

Там блукають загублені долі

На руїнах кривавого зла.

А за обрієм час вже чекає,

Бо втомилась зима від війни,

Про смертельні бої пам'ятає,

І про штурми нічні давнини.

Заховає вона у валізу

Страх і відчай згорьованих днів,

Лиш звучатиме, наче реприза,

Ода миру у музиці снів.