Осіннє танго

 Кружляє осінь танго з листопадом,

Під ніжну тиху музику садів,

Всміхнулись ночі ніжним зорепадом,

І клен крізь сон до зір загомонів.

Ця осінь мила, тепла і печальна,

Кружляє час над згарищами сіл,

Природи мить, як музика сакральна-

Злетить у вись і ляже на вініл.

Вона іде крізь мінні загорожі,

Тамує біль у сонячній душі,

Шукає мир між просік у сторожі,

І шум вітрів у зляканій глуші.

Тримає осінь лист в руках дубовий,

На ньому колір крові і вогню,

А відчай днів двохсото- пурпуровий,

Мов пробиває спалену броню.

Цей лист як згадка, як болюча рана,

Про слізний спомин мирних світлих днів,

Війни жорстока, грізна у екібана,

Як лютий блиск і злісний дикий гнів.

Печальний погляд крізь дощі осінні...

У цьому танго суть її життя,

Краса і біль в німому голосінні

Злилися в ритмі такт і почуття.

Осіннє

 Я у снах часто бачу війну,

Її дикі скривавлені очі,

І задимлену днів сивину,

І стривожену тишу щоночі.

Я у снах часто бачу людей,

Що тижнями живуть у підвалах,

І скалічені долі дітей,

Їх загиблих батьків на муралах.

Сняться спалені села й міста,

Їх історію стерто війною,

І обпалені " Смерчем" літа,

Що лягли на життя сивиною.

Бачу поле і сотні хрестів

Безіменних, у цифрах лиш дати,

І убитих мільйони життів,

Й неспроможність цей біль подолати.

Бачу жінку похилих років

І десяток тварин біля неї,

Що годує чужих білків,

І шепоче молитву з мінеї.

Я у снах часто бачу бої,

Ця картина засмучує очі,

Душ убитих у небі рої,

І щоразу стривожені ночі.

Хочу в снах бачить мирне життя,

На херсонських полях спілі дині,

Щоб сирен не лунало виття,

І поля не стояли в полині.

Хочу бачить щасливих людей,

Їх усміхнені лиця веселі,

І за партами в школах дітей,

В дитсадках малюків чути трелі.

Хай насняться лелеки в гнізді,

І матусі з візочками в парку,

Запорізькі поля в борозні,

Щоб зустріти там осінь -  владАрку.

Осінь візьме в руку лист обпалений

 Осінь гляне поглядом стривожено

На алеї у міському парку,

І зітхне в молитві заворожено

На свою торішню аватарку.

Серед звуків сонно - заколисаних

Чутно рев Шахеда - безпілотника,

Сльози днів по вітражах розписаних

Проклинають ворога - мерзотника.

Все ж красуня йтиме в даль  задимлену,

Де в окопах мить життя сховалася,

Часу вісь, без дозволу надломлену,

На війну між вирвами пробралася.

Осінь візьме в руку лист обпалений,

Зафарбує фарбою яскравою,

Буде він із ніжністю залюблений

В битві днів з брехнею і неславою.

Час збирає сум душі і втому

 Все здавалось звичним і буденним,

Тихий вечір, річка і село,

І таким утішно - одкровенним

До війни, звичайно, це було.

Зараз спогад душу зігріває,

На щоці- обвітрена сльоза,

Час завмер, і вже не зустрічає

Рідних далей ніжна бірюза.

Хтось зібрав вже груші біля хати,

А можливо, там і зогниють,

У думках так мрію поблукати

І знайти дитинства рідну путь.

Пам'ятаю, як два роки тому

Восени збирала виноград,

А тепер у мріях лиш додому

В снах цей бачу ніжний променад.

На столі портрети мами й тата,

В шафі у альбомах - всі роки,

Та зайшла в наш край орда проклята,

Наче дикі загнані вовки.

Руський мир - то шашель під корою,

Точить стовбур в дереві життя,

Оповито простір німотою,

Погляд днів тамує почуття.

Що забувсь тут, виробку злощасний?

Хто тебе запрошував сюди?

Образ твій отруєно - фугасний

Вкриє вічність попелом сліди.

Час збирає сум душі і втому,

Місяці бинтують рани й біль,

Пам'ять лине в подумках додому

Мимо шквальну градів заметіль.