Ліна Василівна Костенко — справжній майстер художнього слова. ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. Вона пробуджує почуття добра і справедливості, творить у людині людину, по-філософськи осмислює зміст життєвих проблем. Філософська лірика Ліни Костенко — велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.
Настане день, обтяжений плодами.
Не страшно їм ні слави, ні хули.
Мої суцвіття, биті холодами,
Ви добру зав’язь все-таки дали.
І то нічого, що чигали круки,
що проминуло так багато літ.
З такого болю і з такої муки
Душа не створить бутафорський плід.
Геніальність поетеси у тому, що вона дає можливість заглянути кожному у дзеркало власної душі через призму власних поглядів і пережитих ситуацій засобами слова:
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем ?!
такі вже рідні і такі чужі.
Лірика Ліни Костенко — велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш — то уже навіки.
На сьогодні Ліна Костенко — автор понад десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Річка Геракліта» (2011, вибране, а також нові вірші), «Мадонна перехресть» (2011, нові, а також раніше не друковані вірші); історичних віршованих романів «Маруся Чурай» (1979), «Берестечко» (1999, перевидання 2010), прозового роману «Записки українського самашедшого».
Заглибитися в поезію Ліни Костенко необхідно, бо це можливість зрозуміти себе, проаналізувати свої дії і вчинки через призму прожитого і шанс заглянути в майбутнє.
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Немає коментарів:
Дописати коментар