Весняний дощ

 Я чула,  він шептав мені щось ніжно,

І стукав у зачинене вікно,

Блукав сумуючи, так сонно і поспішно,

Де ніч вдягала все у мокре полотно.

Я бачила, він радо посміхався

На склі розписував прозорі вітражі,

А день похмурістю весняно розстилався,

Й скрадала зелень посірілі колажі.

Я з ним зустрілась поглядом уранці,

Він пестив трави, квіти і стебло,

Нарциси ніжив трепетно в мовчанці,

І напував вологою тепло.

Весняний дощ.Він теплий і жаданий.

Йому радіють луки і поля.

Він для природи майстер первозданний,

В його обіцмах ніжиться земля.

Несподівана зустріч

 

Одного дня, коли усе ще спало,

Почула стук у двері якось я.

- Хто б міг це бути, - з тиші пролунало

І враз думок завмерла течія.

Я все ж відкрила двері обережно.

- Привіт, я щастя, в гості ось зайшло.

Мені вмить стало боязко й бентежно, 

Але воно ще й квіти принесло.

- Ну що ж, проходь, запрошую на каву,

- А це до кави- і цукерки подало,

Подарувало посмішку ласкаву,

Вмить боязнь зникла, мов і не було.

Ми з ним зустріли сонячний світанок,

Згадали з радістю щасливі дні.

Так непомітно підкрадався ранок,

І десь озивались голосно півні.

Було затишно й світло, як ніколи,

І час присів тихенько біля нас,

Тож мить сама пішла за видноколи

Без зайвих слів, пояснень і образ.

Була я щастю рада до безтями,

Світився день із запалом життя,

І окрилявся ніжно почуттями,

Й творився образ дивного буття.

- Тобі я вдячне дуже за гостину,

Але мені пора, бо мушу йти,

І затаїло  в погляді хвилину,

Щоб докази для виправдань знайти.

- Залишся тут, я буду вдячна дуже,

Хіба мій дім для тебе чужина!?

З тобою легко й затишно, мій друже,

Й з душі зника буденна сизина.

- Я мушу йти, мене чекають інші,

Тобі ж я щиро дякую за все.

Воно закрило двері в напівтиші,

Й пішло туди, куди добро веде.

Якщо до вас постукав хтось неждано,

В ранкову тишу чи в вечірній час,

Відкрийте двері з радістю спонтанно,

Прийшло у гості щастя вже й до вас.

Іде весна

 Іде весна заквітчана й ошатна,

Така легка, як далей голубінь,

В поривах - творча, щедра й благодатна,

Таємно - дивна в плесах сновидінь.

Несе вона яскраві й теплі ранки,

Шукає цвіт на радощах бджола,

А сонце пестить вранішні світанки,

Щоб буйним цвітом вишня зацвіла.

Буя весна на лузі і у полі,

Шовкові хвилі вітер розганя,

В пуху стоять закохані тополі,

Й туман шепоче з росами  зрання.

Весна співає голосом пташиним,

Дзвінким струмком і голосом садів,

Летить коханням ніжно- лебединим

Крізь вихрі бур і смутки холодів.

Весна чарує поглядом ласкавим,

Й безмежжям далей, кольором небес,

І поцілунком сонячножовтавим,

І бірюзою неосяжних плес.

Весна

 Весна цьогоріч ніжна і тендітна,

Мов березневий котик на стеблі,

Сумна , холодна й трепетно-самітна,

І наче боязко ступає по землі.

У посмішках до сонця соромлива,

Її краса не сяє в квітнику,

Вона цьогоріч ніби нещаслива,

Ще не буяють квіти у вінку.

Весна завжди якась нежданно - різна,

То сипле барви щедро у саду,

То скромна, тиха, березнево - сніжна,

Немов не любить парость молоду.

А іноді бува така гаряча,

Спекотно- душна, жвава і жарка,

Краса її осяяно - тремтяча,

Душа відкрита й світло - гомінка.

Вона буває чемна й гордовита,

До ніг їй квітень стеле килими,

А у душі закрито- сумовита,

Й не кине погляд навіть в бік зими.

Але вона завжди така жадана,

Її чекають в місті, і в селі,

У почуттях нестримна й невблаганна,

Весна - життя і свято на землі.

Весна прийшла

 Весна прийшла тендітна й несмілива,

Аби зустріти вранішню блакить,

Така привітна, ніжна і красива,

І тихий спів у голосі дзвенить.

Вона барвисті квіти розсівала,

На трави слала крокусів красу, 

Ключі птахів у вирій окриляла,

В гердан вплітала в ранішню росу.

Весна всміхалась березневим ранкам,

Кружляла з квітнем в танці у саду,

Веснянки грала сонячним світанкам,

І дарувала вдачу молоду.

Вона цвіте, співає і кохає,

Дзвенить, гуде і тихо гомонить,

Природу в барви сонячні вбирає,

Струмком до вітру ніжно жебонить.

Весна в душі, у помислах, у слові,

Вона у полі, в лісі і в саду,

Щодня дарує миті кольорові,

Красу буття з весною я знайду.

Ностальгія

 

Над перехрестям польових доріг,

Сіяли зорі поглядом яскравим,

А красень - місяць потайки зберіг Щасливу мить із трепетом жовтавим.

Медами пахло, житом і вівсом,

І дзвін лунав у травах шовковистих,

Величний джміль обтрушував часом,

Наліт пилку на травах променистих.

Всміхались дні задушливо- жаркі,

Земля тремтіла в сонячнім коханні,

Спадали роси жадібно - терпкі,

І завмирали ранки в бездиханні.

На відстані часу

 

У житті ми звикли зволікати,

І чекаєм вигідний момент,

Боїмося час випереджати,

Щоб знайти достойний аргумент.

І для днів стандарти прописали,

Розписали кожен власний крок,

Почуття у темпи заховали,

Й підняли на відстань до зірок.

В поглядах кохання колисали,

Мрії запаковували в час,

В глибині душі вони згасали,

Й озивались жалісно до нас.

Нам здавалось все це буде вічне,

Зустрічі й прощання нальоту,

А душа виношує магічне:

"Час летить безжально в німоту".

Й не важливо на чиї мотиви,

Буде ця мелодія звучать,

Плин часу, немов корпоративи,

В запалі над буднями промчать.

І які б сюрприз не траплялись,

Доля дасть на роздум п'ять хвилин,

Щоб серця навіки поєднались,

І забули ритму часоплин.