Кличе хмари вітер навпаки,
А простори манять неозорі
В далеч днів, де стогнуть вітряки.
Він плекає квіти на долонях,
Розгортає трав легкі шовки,
Днів журбу обвітрює на скронях,
Струшуючи тихо пелюстки.
Слухає пісні птахів ранкові,
Бісер рос збирає на гердан,
А принади ніжно-світанкові
Прикладає степу поміж ран.
Вечоріє. Йде за обрій травень,
Шепче казку, вигадану в сні,
І дарує знов весні хоробрий
Жах війни і миті чарівні.
Жовтий цвіт кульбаб - тепло і сонце,
Ніжний погляд травня і весни,
Заглядає промінь у віконце,
Доброту вкрапляючи у сни.
Кіт Мурко приліг в траві під тином,
Півень виголошує: " Привіт!",
Вітер заховався за комином,
Обтрусивши яблунь білий цвіт.
День іде, шукаючи спасіння,
Крутить стрілки час на самоті,
Сум руїн у звуках відгоміння
Промені збирає золоті.
Зацвіли півонії рожеві,
Ніжним цвітом вабить бузина,
Вибухів шрапнелей металеві
Без жалю їм душу розтина.
Скропить дощ землі глибокі рани,
Змиє біль жахливої доби,
І цвістимуть маки і тюльпани,
Й здімуть мир у небо голуби
Променем і квітами бузку,
Задзвеніли квіти мов органно,
Заспівали птахи у садку.
Вже із трав шовки лягли під ноги,
Розсипає ніч на них росу,
Час летить крізь зболені тривоги
І шукає вічності красу.
А весна всміхається ласкаво,
Тче з барвінку диво - килими,
Цвітом прикрашає дні яскраво,
Походжає тихо між людьми.
Вже стоїть Великдень на порозі,
Україна сплакує сльозу,
І цвіте калина при дорозі,
Мріючи про миру бірюзу.
Кинджали, дрони і ракети,
Весна і вибухи вночі.
Людей похмурі силуети,
Птахів стривожені ключі.
Крізь сон лунає знов тривога,
На пуск злітають літаки,
Весна - красуня босонога
Біжить по полю навтьоки.
А під ногами - море квітів,
Вітри розгойдують блакить,
Мов під освітленням софістів,
На струнах березень бринить.
Лиш на душі - і біль, і втома,
Думки бредуть у небуття,
Стара забута аксіома-
Плекати паросток життя.
Поміж зруйнованих будинків,
На тлі згорілих лісосмуг,
На ранах з болем поєдинків
Шукати стійкості навкруг.
Весна благає порятунку
Від зла, від скверни, від біди,
І вмить вдихає запах трунку
З ковтком джерельної води.
В туманах сизих березневих ранків,
В травневих звуках зляканих хрущів
На фоні вибухів обстріляних світанків.
Десь на полях принишкли бур'яни,
Чорніють вирви, мов на тілі рани,
Крізь відблиски незримі давнини
Клекочуть лавою неначе злі вулкани.
У глиб землі сховались ховрахи,
Покинули свій дім старі лисиці,
Тут не літають зграями птахи,
Бо не знайти тут колосу пшениці.
Не чутно тут веснянок від птахів,
Дощі тут плачуть гіркими сльозами,
Весна шепоче голосом страхів,
Збираючи сумні музичні гами.
Між мокрих лип всміхаються простори,
Крізь скрип гілля стареньких яворів
Вчуваються нелюдські поговори.
Тендітний час сховавсь в бруньках верби,
Мить затаїлась в березневій зливі,
А мокрий сад із поглядом журби
Скрадає віддзеркалення криваві.
В цих поглядах незрима суть буття,
Від "А" до "Я" осмислені сюжети,
Глибока філософія життя
І розпачу незримі силуети.