Засяяв сніг відтінками тепла,
Минулі дні здалися старомодні,
Тому зима їм блиску додала.
Блукає час по вулицях грайливо,
Мовчазна тиша з вітром заграва,
Вкриває січень ковдрою дбайливо
Гілля дерев, і землю сповива.
І горобці з - під стріх повизирали,
Радіють дню, свіючи пісні,
А сніг слідами, мов розмалювали,
Вітальний лист готуючи весні.
Дощем сплакнула з відчаю вночі,
І зблідло тло казково - білосніжне,
А мить красу приспала на плечі.
Мені здалося, час втомивсь від свята,
Покликав будні хмарні і сумні,
А день сховавсь за стрілки циферблата,
І ліг спочити тінню на стіні.
Хоч за вікном нерасні мотиви,
Життя дарує теплі відчуття,
Природа має власні ексклюзиви,
І творить фон для настрою життя.
А старий десь присів при дорозі,
Тільки небо сумує в цей день,
І не чутно пташиних пісень.
А ялина у сніжнім вбранні
Засвітила вогні чарівні,
Сніг виблискує, світиться, грає,
Опівнічного свята чекає.
Вдяглись дерева в білосніжні шати,
Неначе з пуху зітксне сукно
Сріблиться ніжно вранці біля хати.
Торкає вітер трепетно гілля,
Немов красу боїться обтрусити,
В зимову сукню вбралася земля
І прийде ніч оздобами розшити.
Блукають хмари радісно - легкі
Різдвяну пісню небеса співають,
І чутно ноти стишено - дзвінкі,
Що в звуках вітру сонячно лунають.
Казкове диво сніжної краси
Пейзажем тихим затишно спливає,
Десь чутно скрип і лісу голоси
В задумі днів, що мить благословляє.
Зима - чаклунка пензлем до світанку,
Дарує день картини на вікні,
Виконуючи ночі забаганку.
Срібляться ніжні пензлика мазки,
Мов з витинанок дивляться сніжинки,
Сплітає день сюжети на разки,
А час збирає сніжні намистинки.
Зими я бачу дивний силует,
Вона холодна й ніжно - феєрична,
Мороз створив божественний портрет,
Її краса бентежно - споконвічна.
Уміла б я творити як вона,
Лиш хистом і натхненням малювати.
Ось так: без фарб, паперу й полотна,
Розписувати світ і дивувати.
Магічно й мило завжди посміхалась,
Тоді була для тебе таємницею,
Красивою душевною скарбницею.
А з часом стала річкою бурхливою,
Відвертою,настирною й примхливою,
Я мала власну думку і позицію,
А ти свої показував амбіції.
Спочатку я була лиш забаганкою,
У світі мрій - солодкою приманкою,
А потім стала квіткою - колючкою,
Вимогливою жінкою і злючкою.
Ти все ж шукав вимені своє начало,
А я в цей час дивилась і мовчала,
Вростала в темп, в життєві перешкоди,
І у роки, що нам диктують коди.
А час писав нам власні теореми,
І у " дано" вставляв нові проблеми,
Ти брав реванш, а я допомагала,
Коли від втоми навіть знемагала.
Життя щодня у буднях гартувало,
І вже тебе ніщо не дратувало,
Шумить струмок життєвої криниці,
Збирає час в сузір'я таємниці.