І біліють простори
У закляклий моріг
Час сховав нувістори.
Одягнули вбрання
Закосичені віти,
Сипле день навмання
Снігові дивоцвіти.
Лютий пензлем махнув,
Розсипаючи диво,
Сніг із хмари струснув
Невимовно красиво.
Тихо падає сніг,
Прикрашаючи гори,
А на фарбах доріг
Відтіняє простори.
Вулиць таємний блиск,
Часу забутий спогад,
Місяця срібний диск.
Хмари згорнули крила,
В далеч летять зірки,
Мов крижані вітрила
Вкрили дерев гілки.
Лютий.Поля завмерли,
Спить предковічний степ.
Зимно. Лани простерли
Мрію про свій вертеп.
Марять пейзажем липи,
Хором гудуть дуби,
Жадібні чутно схлипи
Давніх сонат доби.
Лютий. Весна в дорозі,
Березень слідом йде,
Втіха вже на порозі
Промінь життя веде.
Де завмерло життя на межі,
У душі ж є таємно - прозорі
Для майбутнього дня колажі.
Світ жорстокий до сліз і від болю,
Мов напалм розпікає тіла,
А слова знову рвуться на волю,
Ніби всесвіту гостра стріла.
Десь страждають обпалені сквери,
Спорожнілі сумують міста,
Там туманні блукають химери,
Мов комети летять без хвоста.
Попри всі негаразди й нещастя
У серцях розквітає весна,
Теплих днів пахне свіже причастя
В них омріяна думка ясна.
З долонь його не лине в світ тепло,
Десь ранку тінь із відчаю розквітла,
Й тривожну ніч туманом затягло.
Він злякано свої розправив крила,
Летить у даль, в стривожені світи,
Шукаючи омріяні вітрила,
Зриваючи війни сташні дроти.
Епохи біль впаде на чисті води,
Озветься час в поезії доби,
Не знаючи похвал і нагороди,
Сховає відчаю обвітрені сліди.
І гляне день щасливими очима
На море квітів ранньої весни,
Нестиме лютий важко за плечима
Налякані війною тихі сни.