Така вона осінь - коханка

Розплакалась осінь сльозливо,

Змиваючи вересня слід,

Напоює землю дбайливо,

Чекаючи жовтня прихід.

Сьогодні блукає самотньо,

Розвішує смуток в саду,

І час відпустка незворотньо,

Прискоривши ночі ходу.

Сьогодні вона ще зваблива,

Уміє кохати й прощать,

В манерах якась особлива,

Все більше звикає мовчать.

Щось шепче трояндам уранці,

Й жоржинам наспівує вдень,

А клени, мов ніжні коханці,

Чарують красою щодень

У вересня в ніжних обіймах,

Сміється у барвах лісів,

Засріблились ранки у пасмах,

Й озвались, мов сто голосів.

Така вона осінь - коханка: 

Мов вересню плаче услід,

А завтра її забаганка

Вже жовтню подати обід.

Згадає осінь літні мінуети

Забудь усе,- за обрієм лунало,-

- Зітри із пам'яті усі гучні слова!

Ласкаве літо оди відспівало,

Й вляглась емоцій буйна курява.

Щасливі дні звучали, мов сонати,

Краса світилась зорями вночі, 

Слова злились в осяяні контати,

Й знайшла душа загублені ключі.

І день озвавсь: "Що мушу я забути?"

Гаряча ж ніч плекала почуття,

А час - чаклун примусив все збагнути,

І мить летіла в прірву забуття.

Згадає осінь літні мінуети,

І спав засмаг із плеч спекотних днів,

 Красуня крутить дивні піруети

В обіймах листя тихих ясенів.

Зірвала осінь лист з календаря

 Зірвала осінь лист з календаря,

Так легко і не вимушено наче,

Мені його до сукні приміря,

В цю мить сміється, а ночами тихо плаче.

Той лист - один ще рік мого життя

Ляга на скроні тихо сивиною,

Розносить вітер вихром почуття,

Їх кроки ледве чутно за спиною.

Я осінь чемно в гості запрошу,

Ми з нею мило будем розмовляти,

А потім СМС їй напишу,

Коли майне за обрієм блукати.

Я їй подякую за золото садів,

За барви днів і музику печалі, 

За тихий сум і аромат медів,

І за розсипані шипшинові коралі.

Жінка - осінь

 Жінка - осінь - щедра господиня,

Любить працю в полі і в саду.

З поцілунком спіє жовта диня,

Й літа шум  збирає на меду.

Жінка - осінь ніжна і примхлива,

Любо пестить вересень теплом,

В почуттях солодка і зваблива,

З поетично - малярським крилом.

Жінка - осінь тиха і сльозлива,

Сум ховає в хмару дощову,

До нестями мила і вродлива

Й схожа на ромашку польову.

Жінка - осінь муза і актриса,

Десь на скрипці грає в квітнику,

І намисто з крапель барбарису

Одягає вербам на ставку.

Жінка - осінь мудра і красива,

 На щоках горить калини жар

В почуттях відкрито гонорлива,

А в очах - хмеліючий нектар.

Жінка - осінь краля і панянка,

Розшиває сукню бурштином,

Вранці - леді, ввечері- шляхтянка

Ходить з пензлем тихо за вікном.