Квітуча вишня,ніби наречена

Квітуча вишня,ніби наречена,
Стоїть щаслива в білому вбранні,
І травнем у теплі благословенна,
Врожайних днів чека на виданні.

Весняним днем пишається красою,
Чарує білим цвітом небеса,
А прийде час - сплакне, немов сльозою,
Й на трави ляже з пелюстків роса.

У життя по дорогах долі

У житті по дорогах долі
Ми несем Богом даний хрест,
Й на вершинах, як вітер в полі,
Мусим власний здолать еверест.

Ідемо лиш назусріч часу,
Ледь проходим вузькі мости,
Та згоряють вони щоразу,
А в вогні лиш не тліють хрести.

І мов птиці, летять надії,
Вихор днів укрива пелена,
І здається, прийшла вже осінь,
Хоч в душі все ще пізня весна.

У житті щось згубити легко,
Значно важче потім знайти.
Озивається мить далеко,
Прагнем фінішу вчасно дійти.

У життя по дорогах долі
Нас невпинно несе експрес,
Вже зупинок було довілі,
У ділах аби дух наш воскрес.

В почуттях я люблю зорепад

У словах бачу я зорепад,

Він чарує своєю красою,
Мов таємних світлин ретрогад
Манить безвістю нас неземною.

Слова - зорі у світлі рядків
Відкривають простори космічні
Й почуття між земних берегів
Пишуть твори на тлі фантастичні

Я у відповідь музу гукну,
Спершись вільно на крила натхнення,
І до слів у польоті примкну,
Щоб з метафор зіткать сьогодення.

Й на алеях знайду я для строф
Квітники, ще й звучні асонанси,
І лунатиме гімн Саваоф,
Й звуки створять художні нюанси.

Все ж на фоні прозових картин,
 З рим створю я казкову веселку,
І зібравши слава з намистин,
Блюз зіграю хореєм в сопілку.

В почуттях я люблю зорепад,
Він підносить в пориві духовнім,
Відкриває безмежжя принад
В дні натхнення і в часі безмовнім.

Як швидко все змінилося

Як швидко все змінилося наразі,
І час несе реалії нові.
Відомий тренд у креативній фразі
За обрії сягає світові.

Вже люди стали зовсім якісь інші,
Шалений темп в безодню нас веде.
Найкращі друзі - вороги найперші,
Епоха у безвихідність гряде.

Не за повагу, за гріхи всі горді,
Пиха з'їдає співчуття слова,
А підлість на найвищому акорді
В октавах арій із глибин сплива.

Змінився світ.Запитую:" На краще?"
У відповідь почую ж шум вітрів.
В думках шукаю фразу підходящу,
Щоб істину в ній кожен зрозумів.

Як швидко все змінилося у часі.
Чи прийде мить до межі вороття?
Хай дух людський відродиться в окрасі,
Й чесноти всі повернуться в життя.

Дай, Боже,всім

Дай, Боже,всім сліпим побачить світ,
Й відчуть красу, а не лиш чути звуки,
В промінні сонячнім втопити горе й муки,
Й з думками світлими у темряві прозріть.

Дай, Боже,знов німим заговорить,
Звучання слів відчути й барви мови,
Пізнати радість від привітної розмови,
Дасть Бог красі врожай добра зростить.

Дасть Бог глухим почути сміх дзвінкий,
Не материнський плач після гіркої втрати.
Хай боронить Господь цей біль пізнати,
Й не скуштувать печалі плід терпкий.

Дай, Боже, і сліпцям скоріш прозріть,
Щоб бачить світ не у кривім люстерці,
Хай світла блиск розтопить лід у серці,
Й душа від скверни зможе відпочить.

З ділком дай,Боже, чесно розійтись
На тім шляху, що доля торувала,
Прогнать брехню, що совість продавала,
Дасть Бог від зазрості навіки відректись.

Дай, Боже, жить між чесними людьми,
Й не стріть вельмож із пихою "крутою",
Пробачить гріх повінчаний з ганьбою,
Й нести свій хрест омитий не слізьми.

Дай, Боже, всім відчути власне "я",
Йти по стезі життя й любити світ безгрішно.
Садить сади, ростить дітей успішно,
Дай, Боже, сил, щоб нам дала земля.

Є у долі стежки протоптані

Є у долі стежки протоптані,
Я ж іду по твоїх слідах,
Та в житті від крутих зигзагів
Мимоволі зриває дах.

Я пройду повз хороми й хостели,
Кину погляд в забуту даль,
Серед них буду лише гостею,
Й не відчую як пахне мигдаль.

Можна жить у метро безлюдному,
Й не зазнати самотності тиск,
Та не можна лиш, зуби зціпивши,
Стерти радощів й сонця блиск.

Можна зняти "люкс" номер в готелі,
Щоб відчути весь смак життя,
Та чи можна заради комфорту
В глухий кут заганять почуття.

Є у долі стежки протоптані,
Знайду ту, що веде в наш дім.
Вдома кожен святий і мученик,
Й мить живе на обличчі однім.

Розподілені стежки мітками,
Я шукаю твою лишень.
А життя наше з щастя зіткане,
Бо кохання попало в мішень.

Лечу в дитинство

Лечу в дитинство, ніби в добру казку,

Де кожен день - то вчитель і мудрець,

Аби відчути мами ніжну ласку,

І знов знайти той дивний острівець.

Тоді усе здавалося рожевим :

В брудних калюжах мокрі горобці,

А теплий дощик ранком вересневим,

Побіг блукать в далекі манівці.

А я за ним пішла у сад ранковий,

Збирати груші дивної краси,

І день здававсь яскраво – веселковий,

Й доносились пташині голоси.

Сусід  дідусь, зустрівши біля саду,

Давав гостинці брату і мені,

Й мала несла я торбу винограду,

Й солодкі груші їла пресмачні.

В дитинстві все здавалося привітним,

Тяглися руки – крила в небеса,

Дивилось сонце поглядом тендітним,

Й довкола нас творились чудеса.

Незвичайний товар

                      

               Зранку людно на базарі -

                 Це народ скуплятись йде.

                         Хто по м ’ясо, хто по цукор...

             Люд, як в вулику гуде.

                Жінка йде купити сало,

              Крупи, яйця, ковбасу,

                  Дід, що пенсію отримав,

              Купить рибку потасу.

                Чоловік іде поважний,

                    Грошей повне портмоне,

                     Список має довжелезний -

                   Тут є й тортик "Праліне".

             Жінка голосно гукає:

        "Дефіцит я продаю.

                    Совість, хто забув купити?

                Майже даром  віддаю".

                     Люд здивовано оглянувсь:

            "Чи при пам’яті вона?

                   Крам доволі дивнуватий,

                 Й продає такий одна".

                            Продавчиня  ж дума просто:

                    "Натовп кинеться сюди.

                               Товар в мене ексклюзивний ," -

                 Й вихваля на всі лади.

                        Дід, що рибки прикупився,

                     До реклами прислухавсь,

                           Та що совість вже не в моді,

                   Він давно переконавсь.

                            Жінка щойно вже скупилась,

                            Мислить: "Кожен хоче жить.

          І ця ціну набиває,

                    Щоб клієнтів заманить."

                      Чоловік й собі прикинув:

                       "Бачте - совість на базар!

                      Коли вчасно не продати,

                Обезціниться товар."

                   Продавчиня закликає,

                   Що вже даром віддає,

                Пропозиція - цікава,

                  Та народ не пристає.

                     Довго жінка умовляла,

               Обіцяла доплатить,

                         Аби совість лиш продати,

                        Щоби легше стало жить.

                      Та ніхто не спокусився,

                           На « безцінний» цей товар

                      "Хай тому - хто її має" -

                     Хором вигукнув базар.