Взяла палітру в руки осінь

Взяла палітру в руки осінь
Фарбує тихо навкруги,
Відтінить неба темну просинь
Й багрянцем вкриє береги.

Розчеше липам коси - віти,
Вплете стрічки з яскравих барв,
І жовтень зможе порадіти
Під звуки сонячних октав.

Вона окликне гордовито
Яскраві парки і сади,
Й погляне в сутінки розмито,
Щоб старти вересня сліди.

Тоненьким штрихом доторкнеться
Аби згасить калини жар,
Вночі щаслива  розсміється,
Й запалить в присмерках ліхтар.

Взяла палітру в руки осінь,
Майстерно фарби розбавля,
Бо у душі у неї досі
Порив, що творчість окриля.

Ви, мамо, знаєте що осінь вже дощить

 Ви, мамо, знаєте що осінь вже дощить,

Горіх в дворі скида розкішні шати,

А на душі так сумно і мрячить,

І в квітнику мов пусто біля хати.

Ви , мамо, знаєте цей рік вродило груш,
Гілки обвисли до землі плодами,
Дощі змивають чорнозему туш,
Й думки лягають мокрими слідами.

Ви, мамо, знаєте скуча за Вами пес,
Й на вікнах квіти стебла опустили,
Троянд не вабить синь і даль небес,
Й кімнати в тиші ніби оніміли.

Ви,мамо,знаєте у нас усе гаразд,
Як тяжко нам - звертаємось до Бога,
Та перед сном ми мріємо щораз,
Щоб Ви в цю мить ступили до порога.

Я пройду по опалому листю

Я пройду по опалому листю,
Поблукаю в батьківськім садку,
Очі мами живі й променисті
Між гіллям мов зловлю нашвидку.

Пригадаю як ненька садила
Молоденьке й тонке деревце,
Й коли яблуня вперше вродила,
Мов світилось від щастя лице.

Приторкнуся до кожної гілки,
Обійму її стовбур міцний,
Пролуна,немов  звуки сопілки,
Голос мамин уже негучний.

Поцілую я плід соковитий,
Мов губами до рук приторкнусь,
І за день, що у праці прожитий,
Перед сном я тепер помолюсь.

Ця осінь має запах сліз печалі

Ця осінь має запах сліз печалі,
І полину, що виріс серед трав.
Зриває вітер з сірих днів вуалі,
Щоб вечір тоскно погляд розсівав.

В осінні ночі не зігріє кава,
Ні келих бренді,ні шерстяний плед.
Мовчить мобільний тихо і лукаво,
Й думки спинили свій щасливий лет.

Ця осінь вкриє золотом простори,
Та блеск не вкриє смутку темний  лід,
А павутинки срібної  узори
Злетять за вітром й не залишать слід.

В яскраві барви вдягнуться дороги
В німому світлі сірих ліхтарів,
Мов попелом покриються тривоги,
І ляжуть слізьми з краплями дощів.

Я відчуваю тілом запах смутку,
Так пахне осінь і мої думки,
Бринить сльоза,життя скропивши нитку
І кануть в сутінь з слів сумні рядки.

У окуліста

День весь божий  дід Степен
Старанно трудився,
Що під вечір бідолашний
Гарненько втомився.

Покупався,повечеряв,
Та й ліг спочивати,
Вранці ж їхати у місто
Харчі купувати.

Тільки очі він зімкнув,
Сон йому наснився,
Наче пішки з міста йде,
Бо десь забарився.

Ще привиділось йому,
Наче він скупляється,
Півдня ходить по крамниці-
Очі ж розбігаються.

Вибирать товар втомився,
Що нема вже мочі,
Як на цінники поглянув -
На лоб лізуть очі.

Тож від відчаю такого
Зупинивсь і плаче,
А поглянув в гаманець-
Нічого не баче.

Вранці сон він розповів
Дружині Варварі,
Довго в злагоді вони
Вже живуть у парі.

Баба слухала уважно,
І дала пораду
- До глазного б ти сходив,
Може зір то пада.

Дід з автобуса уранці
До лікарні мчиться,
Бо порадитись йому
З лікарем годиться.

Степан доктору повідав
Про нічні страждання,
Й хоче зір свій перевірить-
Жінчине прохання.

Лікар вислухав уважно,
Перевірив очі:
- Шопінг бабі доручайте,
Це справи жіночі.

Пролітають літа дні ласкаві

Пролітають літа дні останні,
В теплих барвах серпень догоря,
Ранки прохолодні на світанні
Зустрічає з трепетом зоря.

Грона винограду вже дозріли,
Спас збирає яблука в саду,
Персиками гілля обважніло
Й шум з вощини грає на меду.

Ластівнки невесело співають,
Розправляють крила в довгий шлях,
Інші вже краї на них чекають,
Путь далека й небо на вітрах.

Пролітають літа дні ласкаві
Під прощальну пісню солов'їв  ,
В квітнику вогні жоржин яскраві
Впали на журбу минулих днів.

Дозріває день з зерном пшениці

В золото оздоблені простори,
Пестить вітер колос наливний.
Підбирає ластівка мінори,
Й лине спів у обшир степовий.

Дозріває день з зерном пшениці,
Сонце ниву хлібну випіка,
Солод меду й запах паляниці
Вип є ранок з кухлем молока.

Я душею з спепом поріднюся,
Обніму простори золоті,
Лагідно до поля посміхнуся,
Й почуття зорітимуть в мені.

У оздобу ранків золотавих
Ляже світла неба голубінь,
І в пейзажах сонячно - ласкавих
Вкрапить думка щастя світлотінь.