Весняний шепіт південного степу

 Весна бринить у крапельках дощів,

В туманах сизих березневих ранків,

В травневих звуках зляканих хрущів

На фоні вибухів обстріляних світанків.

Десь на полях принишкли бур'яни,

Чорніють вирви, мов на тілі рани,

Крізь відблиски незримі давнини

Клекочуть лавою неначе злі вулкани.

У глиб землі сховались ховрахи,

Покинули свій дім старі лисиці,

Тут не літають зграями птахи,

Бо не знайти тут колосу пшениці.

Не чутно тут веснянок від птахів,

Дощі тут плачуть гіркими сльозами,

Весна шепоче голосом страхів,

Збираючи сумні  музичні гами.

Весняна замальовка

 Десь у вечірніх сутінках дворів,

Між мокрих лип всміхаються простори,

Крізь скрип гілля стареньких яворів

Вчуваються нелюдські поговори.

Тендітний час сховавсь в бруньках верби,

Мить затаїлась в березневій зливі,

А мокрий сад із поглядом журби

Скрадає віддзеркалення криваві.

В цих поглядах незрима суть буття,

Від "А" до "Я" осмислені сюжети,

Глибока філософія життя

І розпачу незримі силуети.

Березень

 Вже перший пролісок всміхнувся,

Вербові котики бринять,

Яскраві ранки озирнулись,

І тихо з вітром гомонять.

У тих розмовах сум і втома,

І страх від погляду війни,

Немов забута аксіома

Завмерла в посмішці весни.

Мороз сховавсь за голі віти

На фоні сонячного дня,

Збирає березень привіти

Щодня для квітня - скрипаля.

Жіночність

Посмішка у жінки весняна,

Ніжний погляд сонячно - ласкавий,

І душа чуттєво - чарівна,

А жіночий голос солодкавий.

Є у неї туга і жалі,

Але їй дано стерпіти болі,

Дні життя- як вільні кораблі,

Що пливуть без компаса у морі.

Материна ласка і тепло,

І наука зовсім не із книги,

Творчості й натхнення джерело,

Рук тепло, що розтопило криги.

Материнська доля непроста:

У турботі, в праці,у тривозі,

Наче мить крізь бурі проліта

По ніким незвіданій дорозі

Нас ранок поспіхом голубить

 

Весна і ранок.Пахло полем,

Доносив вітер запах трав.

Цей спогад лиш озветься болем

На фоні плачучих октав.

Два роки зовсім інші ранки,

Ракетний свист тиранить час,

Тремтять у відчаї світанки,

Змінивши вирази гримас.

Весна згадалася в цвітінні,

Гули над квітами джмелі,

Було це ніби в сновидінні,

Де ніч збирала кришталі.

Вже другий рік ревеуть мотори,

Їх чують злякані міста,

Між стін завмерли коридори,

Як дрон у небі проліта.

Тепер похмурі дні зимові,

Брудна калюжа наче сталь.

Дощі у вранішній промові

Читають вулицям мораль.

Світанки моляться на тишу,

Ми на дистанції війни,

Весна шукає знову нішу

В час світової кривизни.

Нас ранок поспіхом голубить,

Щоб знов сховатись в укриття,

Як і раніше все ж він любить

Бажання зцілити життя.

І не буде спогад без війни

 І не буде більше як колись,

Без сирен, без вибухів, війни,

Щоб дощі потоками лились,

А в буянні терпли полини.

Будуть сльози, спогади, печаль,

Дні страждань, безсоння і жалі,

Тихоплинна моторошна даль,

Ласка сонця й в небі журавлі.

І не буде спогад без війни,

Без полеглих, вбитих, катувань,

Без руїн, днів стертих без вини,

Без жіночих сліз  і сподівань.

Будуть поряд вічні вороги,

Буде Буча, Куп'янськ і Ірпінь,

Гіркота душевна без снаги,

Час убитий мирних поколінь.

Буде поле в мінах на роки,

Лісосмуги випалені вщент,

І життя без помаху  руки,

Ніби долі злий експеримент.

Блукає час за обрієм зими

 Туманний день ховає погляд вічний,

Блукає час за обрієм зими,

Похмурий лютий лагідно не звичний

Блукає сумно десь поміж людьми.

Спустило небо сірі гобелени,

Сховавши тугу поміж яворів,

Тривожно виють злякані сирени,

Замаскувавши вибухи боїв.

А десь блукає сірий пес голодний,

Поміж рун шукаючи тепла,

Його інстинкт рятує надприродний

У дні війни від мук, що прирекла.

Десь п'ють чаї, сидять в кафе затишнім,

А хтось ховається в підвалах від війни,

Дарує доля впевненість безгрішним,

Смертельний вирок - слугам сатани.

Сплакнули хмари сірими дощами,

Сховавши біль і відчай на землі,

Розсипав лютий тугу між кущами,

І розтрусив страждання на щаблі.