Листопаду пейзаж і сонати урочі,
Сум садів і дібров в звуках крапель лунають,
Час тонує красу, дні принаду сховають.
Вітер струсить сльозу і чарівну принаду,
На палітру додасть мряку днів листопаду,
Лист останній впаде на засмучені ранки,
І огорне туман сіро - мокрі світанки.
Чую звуки дощу, його плач рано - вранці,
Кленів спокій сумний, що стоять наче бранці,
Безгоміння степів і нічну темну тишу,
За кулісами днів свіжий спогад залишу.
Збирає вранці стиглі гарбузи,
І ранків погляди солодко - небайдужі
Складає в розфарбовані вози
Кладе на стіл духмяні аромати-
Жовтневих днів фруктовий ніжний сік,
І вітер грає створені кантати,
Які писав для осені торік.
В саду цвітуть яскраві хризантеми,
Кружляє листя, зірване із віт,
І пише час для вічності поеми,
А день малює цей чарівний світ.
Під ніжну тиху музику садів,
Всміхнулись ночі ніжним зорепадом,
І клен крізь сон до зір загомонів.
Ця осінь мила, тепла і печальна,
Кружляє час над згарищами сіл,
Природи мить, як музика сакральна-
Злетить у вись і ляже на вініл.
Вона іде крізь мінні загорожі,
Тамує біль у сонячній душі,
Шукає мир між просік у сторожі,
І шум вітрів у зляканій глуші.
Тримає осінь лист в руках дубовий,
На ньому колір крові і вогню,
А відчай днів двохсото- пурпуровий,
Мов пробиває спалену броню.
Цей лист як згадка, як болюча рана,
Про слізний спомин мирних світлих днів,
Війни жорстока, грізна у екібана,
Як лютий блиск і злісний дикий гнів.
Печальний погляд крізь дощі осінні...
У цьому танго суть її життя,
Краса і біль в німому голосінні
Злилися в ритмі такт і почуття.
Її дикі скривавлені очі,
І задимлену днів сивину,
І стривожену тишу щоночі.
Я у снах часто бачу людей,
Що тижнями живуть у підвалах,
І скалічені долі дітей,
Їх загиблих батьків на муралах.
Сняться спалені села й міста,
Їх історію стерто війною,
І обпалені " Смерчем" літа,
Що лягли на життя сивиною.
Бачу поле і сотні хрестів
Безіменних, у цифрах лиш дати,
І убитих мільйони життів,
Й неспроможність цей біль подолати.
Бачу жінку похилих років
І десяток тварин біля неї,
Що годує чужих білків,
І шепоче молитву з мінеї.
Я у снах часто бачу бої,
Ця картина засмучує очі,
Душ убитих у небі рої,
І щоразу стривожені ночі.
Хочу в снах бачить мирне життя,
На херсонських полях спілі дині,
Щоб сирен не лунало виття,
І поля не стояли в полині.
Хочу бачить щасливих людей,
Їх усміхнені лиця веселі,
І за партами в школах дітей,
В дитсадках малюків чути трелі.
Хай насняться лелеки в гнізді,
І матусі з візочками в парку,
Запорізькі поля в борозні,
Щоб зустріти там осінь - владАрку.
На алеї у міському парку,
І зітхне в молитві заворожено
На свою торішню аватарку.
Серед звуків сонно - заколисаних
Чутно рев Шахеда - безпілотника,
Сльози днів по вітражах розписаних
Проклинають ворога - мерзотника.
Все ж красуня йтиме в даль задимлену,
Де в окопах мить життя сховалася,
Часу вісь, без дозволу надломлену,
На війну між вирвами пробралася.
Осінь візьме в руку лист обпалений,
Зафарбує фарбою яскравою,
Буде він із ніжністю залюблений
В битві днів з брехнею і неславою.
Тихий вечір, річка і село,
І таким утішно - одкровенним
До війни, звичайно, це було.
Зараз спогад душу зігріває,
На щоці- обвітрена сльоза,
Час завмер, і вже не зустрічає
Рідних далей ніжна бірюза.
Хтось зібрав вже груші біля хати,
А можливо, там і зогниють,
У думках так мрію поблукати
І знайти дитинства рідну путь.
Пам'ятаю, як два роки тому
Восени збирала виноград,
А тепер у мріях лиш додому
В снах цей бачу ніжний променад.
На столі портрети мами й тата,
В шафі у альбомах - всі роки,
Та зайшла в наш край орда проклята,
Наче дикі загнані вовки.
Руський мир - то шашель під корою,
Точить стовбур в дереві життя,
Оповито простір німотою,
Погляд днів тамує почуття.
Що забувсь тут, виробку злощасний?
Хто тебе запрошував сюди?
Образ твій отруєно - фугасний
Вкриє вічність попелом сліди.
Час збирає сум душі і втому,
Місяці бинтують рани й біль,
Пам'ять лине в подумках додому
Мимо шквальну градів заметіль.
Засинає день в саду на гілці,
Він втомивсь від вибухів ракет,
Літній вечір грає на сопілці,
Ніч малює тиші силует.
Поміж трав сховалася вівсянка,
З цвіркуном нашіптуються вдвох,
Степ для неї - диво - забаганка,
Дні війни - страшний чортополох.
Вітер з трав несе дозрілі зерна
У поля крізь залпів дикий свист,
Огортає тишу чорна скверна,
Блідне в небі місяць - фаталіст.
Засинає день в долонях ночі,
Світ благає спокою й добра,
Небо відкриває зорі - очі,
Час акорди з сумом підбира.