Пасує жінці до лиця

 Пасує жінці до лиця 

Вбрання з поваги і любові,

Слова,як фарби у митця,

Відтінять очі волошкові.

І не потрібно блиск прикрас,

Вона від ніжності засяє, 

А день плекає повсякчас,

Ту мить, де щастя розквітає.

Пасує жінці до лиця 

Букет із ніжності й любові,

Коли із трепетом серця,

Палають в пристрасному слові.

Пасує жінці до лиця 

Весна й чарівна ніжна осінь,

Мов щира посмішка творця,

В очах зігріє неба просинь.

Даруйте жінці щастя мить,

Нехай душею розуміє,

Як радість піснею дзвенить,

А мрія сонячно хмеліє.

Осінній день

Осінній день уранці щось нахмурився,

Пройшовся нишком тихо під вікном,

 Він у видіннях з осінню побачився,

 Тому й гукав у гості перед сном.

А потім враз насмілився постукати,

Рясним дощем в мовчазну таїну,

Я звуки ці готова була слухати 

Немов сюїту вранішньо-сумну.

А осінь йшла щасливо на побачення,

Любов світилась золотом садів,

Несла землі вона своє призначення,

Букет краси і подих холодів.

Дивився день похмурими очима

 Дощі змивають літні акварелі,

Тонує фарби вересень в саду,

Дарує осінь золоті пастелі,

Вбирає ниву в зелень молоду.

Дивився день похмурими очима 

Туди, де час обтрушує жалі,

Знизала мить розгублено плечима,

Щосьшепчуть тихо стомлені джмелі.

Стояла тиша сонно на порозі,

Я заварила чай для нас для двох,

Блукало літо десь там при дорозі,

А вітер гнав сухий чортополох.

Як спогад це літо озветься

 Вже серпень цілує прощально 

Безмежну степів таїну,

І поглядом ніжно й сакрально 

Голубить полів сизину.

Він стелить туман біля ставу,

Обтрушує груші в садах,

Фарбує стерню золотаву 

Дощем по засохлих слідах.

На вроду розквітлій троянді

Дарує дві краплі сльози,

Розвішує з листя гірлянди 

На вранішній сон бірюзи.

Він буде прощатись з горіхом,

Як зникне за обрієм день,

А місяць втішатиме сміхом,

І зорі розсипле з кишень 

Як спогад це літо озветься,

На сльоту впаде промінцем,

І довгим ночам посміхнеться 

Крізь осені смуток і щем.

А кава вже пахне осінню

 А кава вже пахне осінню,

Туманом терпким за вікном,

І неба блакитною просинню,

Від спеки - сухим полином.

А кава вже пахне тишею 

І сумом далеких плес,

Корзинно - фруктовою ношею,

Дощами з похмурих небес.

А кава вже пахне калиною,

Жоржинами й пінним вином,

 Шипшиною й журавлиною,

І свіжістю за вікном.

А кава вже пахне школою, 

І печивом на столі,

І айстрами, й матіолою 

У літні серпневі дні.

Злетіло літо в теплім дивнім сні

 

Збирає літо яблука в саду,

А груша тишком осені чекає, 

Лоскоче вітер промінь - тамаду,

А біля річки вересень блукає.

Квітують айстри пишно в квітнику,

Достиглий сонях затишку благає,

Сумують вранці чаплі на ставку,

А осінь в гості листопад гукає.

Тумани впали ранкам на чоло,

У сизій млі купаються світанки,

Відтанцювало літо й відгуло,

І на стерню струснуло забаганки.

На сонці зжовкли вже серпневі дні,

Думки зустрілись потайки з жалями,

Злетіло літо в теплім дивнім сні,

А дні зібрались ввись за журавлями.

Останні дні серпня

 

Під вуаллю неба дощового 

Літній ранок сонно вигляда,

І плодами терену терпкого,

Ніби в очі літу загляда.

Ніч тремтіла від громів і зливи,

Час вхопивсь за блискавки крило,

Під дощем купались спілі сливи 

І вмивалось стомлене стебло.

Вже нахмурив серпень густі брови,

Під дощем невесело мовчить,

І сумують в спагадах діброви,

Бо в степу десь осінь гомонить.

Вітер браво змінює акорди,

Вже в гаях не чутно солов'їв.

Тішать серпня  древні клавікорди,

Він між хмар свій погляд затаїв.