Останній лист

Дивлюсь з вікна в самотній парк зимовий,

Похмурий день, мов казка із химер.

Кленовий лист як докір випадковий

У вихрі днів на дереві завмер.

Змарнілий вкрай, обпалений вітрами,

Останню мить живе до забуття.

В зимових снах, окутаний снігами,

Він не блага в природи вороття.

І ось кінець - затрясся й впав безшумно,

Він в цьому світі був звичайний гість,

Дерева в смутку, й стало якось сумно,

Що вже ніхто про це не розповість.

Дивлюсь з вікна на мовчазні дерева,

Що проводжають лист в беззвісну путь,

Їх оповила тиша кришталева,

Щоб  цю печаль вже до весни забуть.

За вікном лячно свище вітер

За вікном лячно свище вітер,
Спокій рве на дрібні папірці,
Вже  не склеїти тишу з літер,
І не втримати мить у руці.

Тарабанить у вікна грізно,
Щоб навести нелюдський страх.
Відчуття не спіймати, звісно,
Аби згодом приспати в снігах.

Вітер дико в конвульсіях б ється,
І шаленно плига по дахах,
Зістрибнувши, стрімглав несеться,
І повільно  вмира на очах.

Холодно

В день ясний,
Коли земля палає золотом,
Й манить сад осіннім солодом-
Холодно.
Від похмурих днів сумних,
Від дощів, що стеляться калюжами,
Й від вітрів, що з крилами стодужими-
Холодно.
Від бездушних слів людських,
Від чужого погляду байдужого,
Що знесилює здорового й недужого-
Холодно.
Від невиправданих втрат,
Що з журбою в серці оселилися,
Й сліз гірких, що з тугою зріднилися-
Холодно.
Від солодкої брехні,
Що в обіцянки пусті убралася,
І за обрієм далеким враз озвалася-
Холодно.
Від злорадісних розмов,
Що кнутом по тілу б’ють від заздрості,
Від пліток, що позбавляють радості -
Холодно.
В хмарний день,
Коли природа диха холодом,
Й сіре небо затягло, мов волоком-
Морозно.

Буває, що душа виплакує з дощами

Буває, що душа виплакує з дощами,
А серце пташкою тріпоче в заперті,
Злетіти хочеться, й полинути з вітрами
У небо хмарою легкою в забутті.

Зустрітись з сонечком, де обрій догоряє,
Й палає в полум ї вечірній небокрай.
Так легко образ мій хмариною літає,
В промінні бавиться, неначе водограй.

Я хочу линути над синіми морями,
Щоб досягти розпечених земель,
І впасти непомітними струмками,
Щоб стати річкою серед жарких пустель.

Здійнятись воями над селами й містами,
Де сіють хліб, і де гримлять бої,
Обнять грозою світ з провидними думками,
Щоб мир запанував на праведній землі.

Піднятись хмарою над горами й лісами,
Росою впасти у  в долини, і в яри,
Поговорити в тиші з небесами,
Й туманом вкутати самотні явори.

В цім леті я омиюся дощами,
Щоб серце не стогнало  в заперті,
І вже окрилена могутніми вітрами,
 Піду шукати радість  у житті.

Осіння мелодія

На вересневі ранки впали срібні роси,

Вплітає осінь золоті стрічки берізкам в коси,

Краса горить, мов щоки , на кущах калини,

Чарівна врода розцвіла у горобини.

І горить, палає листя клена,

Лиш тополя ще стоїть зелена.

Через гай, садочки, луки і ставочки

Осінь тихо йде…

Осіння казка

Осіння казка 

 Вона так ніжно пестила руками,

 Він закохавсь - та народилась драма.

 Клен вмить для Осені все золотом укрив,

 Створивши цей божесвений мотив.

 Кокетка ж Осінь почуттів не мала,

 Тому для Дуба пісеньку співала,

 І посміхалась Ясеню казково,

 На руки впала Буку - випадково.

 Сміялась голосно і вдало жартувала,

 Із Вітром - пустуном відкрито фліртувала.

 А Клен дививсь і слав листи зізнання,

 Палав в душі яскравий жар кохання.

 Клен дивувавсь осінній неземній красі,

 Його ж кожанню дивувалися усі.

 А Осінь з Вереснем в цей час в саду гуляла,

 Завзято з Жовтнем в парку танцювала.

 Та Листопад побачив муки Клена,

 Поніс він Осінь в далечінь шаленно.

 Останнім листом Клен у слід махнув,

 Заплакав дощиком, і до зими заснув.

29.10.15.

Прощання з літом

Я зустрінусь з літом десь у полі,
Де вітри гуляють в самоті.
Виллю сум з душі на видноколі,
Й попрощаюсь з ним у гіркоті.

Розкажу, як зустрічала ранки,
Милувалась росами й дощем,
Й на зорі,оспівані світанки,
Проводжала в сутінки з плачем.

Розповім про квіти й буйні трави,
І магічний голос цвіркуна.
Про гінкі нескошені отави,
Що п янять,мов зілля чаклуна.

Я зізнаюсь в щирості й любові,
Й відпущу в таємну світлу путь.
Припиню розмову напівслові,
Щоб вже подих осені відчуть.

п'янять

 

п’янять  

п’янять

п’янять

п’янять

п’янять