Темний смуток листя прикриває
День і час розгойдує маніжно
Мокрий лист, що холод навіває.
Поміж гілля морозець блукає,
Пень старий нашіптує казки,
Сонно місяць в шибу заглядає
І наносить відблиском мазки.
Зорі шлють привіт із піднебесся,
Вітер грає тихо вокаліз,
Фантазер - маестро з відголосся
Створює сюїту для беріз.
Десь волають злякано шахеди,
Чутно рев опівночі німій,
Час вже пише традиційні треди
Для мейнстріму в далечі глухій.
Хтось сіє хліб із ранку до зорі,
Чиясь уява фарби розсипає,
Чиясь- карбує зло в календарі.
Старенька мати молиться за сина,
А в снах онук до тата розмовля,
В думках щомиті згадує дружина,
І рідний образ бачить звіддаля.
Скучає пес й обнюхує машину,
Гараж давно ніхто не відкривав,
І смутку тінь звисає на калину,
Там день надію завжди зустрічав.
Людське життя для когось шахівниця,
Тут хтось король, хтось кінь, а хтось пішак,
З клітинок дошка - партій рятівниця,
Де кожен хід - прихований лайфхак.
Яскрава в небі світиться зоря,
А янголи таємно сповіщали
Про цей знаменний день календаря.
Збирається за стіл уся родина,
Освячено кутю й дванадцять страв,
За мить мала народиться дитина
В цей вечір, що творцем для світу став
Подякуймо Ісусу за гостину,
За хліб і сіль, за свято, за кутю,
За кожен день, за неньку - Україну,
За шанс ходити вільно по життю.
Молімося затих, хто край боронить,
За тих хто там, у пеклі "на нулі",
Подякуймо,що ворога відносить,
І за можливість жити у теплі.
Подякуймо за світу дивні чари,
За сонце, вітер, небо і дощі,
За врожаї й легкі весняні хмари,
За квіти, верби, трави і кущі
В душі рояться зболені жалі,
Думки шукають миті благородні
Між сподівань, мов диво - скрипалі.
Знов сніг лягає білими шовками,
Вкриває рани замученим полям,
Зболівся світ, стривожений боями,
Осанну пише відчайдушним дням.
В думках блукають відчай і надія,
Різдвяних див очікує душа,
Святкову шопку виглядає мрія
І не чекає з магній фетиша.
Сумні ялини шепчуться з вітрами,
Тривог лунають звуки голосні,
Буття тремтить між різними світами,
Все ж творить казку свята уві сні
Зима бинтує рани дням,
Страшні криваві забаганки
Жанглюють вкраденим життям.
Вітри холодні обтирають
Сльозу гарячу на щоці,
А десь у тиші сновигають,
Думки, як точені мечі.
Летять із пекла, наче круки,
Ракет палаючі хвости,
А простір хмуриться від муки,
І гнівно спалює мости.
На ковдру сніжну листопада
Лягають зболені жалі,
І міст зруйнована принада
Лягає попелом на тлі.
Художник пензлем сніг малює,
Поет оспівує в віршах,
Нестерпним болем обплітає
Тираном випущений страх.
І ліплять радо сніжки діти,
Стрибають хутко горобці,
Казково - кулькові магніти
Летять в промерзлі манівці.