Осінній дощ розпише скло вітражне

Змиває дощ осінню позолоту
 Красу садів і фарби теплих днів.
 Зриває вітер стрімко всю пишноту,
 І час сплива у барвах півтонів.

Потоки сліз обізвуться журливо,
Тремтячим лист в них буде доживать.
Той плач сумний безжально і тужливо
 В вечірній тиші ляже спочивать.

Осінній дощ розпише скло вітражне,
А сірість дня відтінить у  калюжі.
 Дарує осінь відео колажне,
 Дощ розмиває погляди байдужі. 

Убрався клен в осінню позолоту

Убрався клен в осінню позолоту,
Красою вабить погляди людські,
Та скоро холод зніме ніжну цноту
І ляже листя в просіки вузькі.

Багрянцем барв красуються простори,
В шовки зелені вдягнено поля,
І линуть ніжні осені мінори,
А вітер з садом тихо розмовля.

Стоять дерева в відчаї й зажурі,
На жаль, нема в природі вороття,
В задумі сад зустріне дні похмурі,
І лист останній зникне в небуття.

У обійми вечір пригортає

У обійми вечір пригортає
Щось шепоче тихо в безгоміння,
Й сум з душі, мов листя облітає,
І несе, як птиця,в сновидіння.

Щось святе я бачу десь між хмарою,
Погляд зір мене бентежить в сутінках,
Мама й тато перед Богом парою
Йдуть удвох по тих небесних сходинках.

Трохи сумно на душі і болісно,
Бо роки злетіли не питаючи,
А гукнуть їх хочеться так голосно,
Й хоч уявно, ніжно обіймаючи.