Сентиментальність

Ти називаєш мене коханою,

Ніжною мавкою, чемною панною,

Ранньою осінню, теплою ве'сною,

Ясним промінням, зорею небесною.

Руки зігрієш теплом на морозі,

Втому розвієш в степу при дорозі.

Вранці привітно подивишся в очі,

Ввечері слухати будеш до ночі.

Сум рознесеш мій вітрами над хмарами,

Радість навієш, й окутаєш чарами.

Всі неприступні фортеці зруйнуєш,

З щастя мости до схід сонця збудуєш.

Бачиш в мені ти й осінню зажуру,

Частіше - стриману, зрідка - похмуру.

Голос впізнаєш, що з піснею злився,

І блиск очей, що крізь смуток пробився.

Я ж не весна,не таємна розмова,

Не рясна злива,не зірка ранкова.

Я лише донька, і мати, й дружина,

Любляча й вірна твоя половина.