середа, 27 січня 2021 р.

Минає день


 Минає день під музику з дощем,

У краплях - нотах час співа і плаче,

Накриє вечір сутінки плащем,

А ніч засне на холоді терпляче.


Там злі вітри блукатимуть навкруг,

Пітьма укриє мороком холодним,

Проснеться день поміж промоклих смуг,

Й озветься ранок словом благородним.


Крізь темінь моряк і відчаю дворів,

Всміхнуться вікна поглядом яскравим,

Холодні краплі в перлах кольорів 

Відтінять сірість поспіхом лукавим.







вівторок, 12 січня 2021 р.

Де ти ходиш, красуне


 

Де ти ходиш, красуне - царівно?
Всі чекають твого вороття,
Вітер бродить по парку наївно
І благає у днів забуття.

Твої очі - то диво з блакиті,
Зачаровують поглядом час,
В білі шати простори укриті,
Коли ти завітаєш до нас.

Зараз ти сумовито- журлива,
Не вдягаєш ошатне вбрання,
А краса твоя ніжно - зваблива,
Лиш як спогад сплива навмання.

Повертайся пейзажем казковим,
Обігрій сірий смуток теплом,
Мов дарунком сріблясто чудовим,
Зачаруй білосніжним крилом.

пʼятниця, 25 грудня 2020 р.

Є подарунки долі дуже дивні










 Історії бувають дуже дивні -

Коли приходить сонячне кохання,

Коли всі сни солодкі і чарівні,

Й шукає доля шанс і сподівання.


Коли думки, мов кольори веселки 

Яскраво грають й ніжністю квітують,

Фарбують щастям суму закапелки,

І в кожну мить окрилено мандрують.


В її очах іскриться юність щира,

Та він цього немов не помічає,

Тож вечорами міниться зневіра,

А докір юну душу розтинає.


Хто ти така, щоб він тебе помітив?

Байдужий погляд пада за лаштунки.

Лиш вітер ніжно їй волосся гладить,

А місяць шле солодкі поцілунки.


Для нього ти - життя беззвучна нота,

Яка не створить музику з прибутком,

Твоя любов - для нього темна квота,

Для тебе ж почуття це вкрите смутком.


Чи хочеш ти у нього запитати,

Які він має наміри і плани?

Не бійсь сама себе розчарувати,

Зроби цей крок - зніми з душі кайдани.


Він мріє мати жінку у достатку,

Що має дім, зв'язки, рахунок в банку,

Твоє кохання буде лиш на згадку,

Бо ти для нього просто забаганка.


Для нього ти - на мить солодка втіха,

Він - корабель, що пристані шукає.

Ти не вулкан, ти лагідна і тиха,

Його ж любов між бурями блукає.


Забудь його, він з іншої планети,

Твоя душа ще зійде в надвечір'ї,

Таке життя.Ще долі хитросплети,

Впадуть коханням в світлому сузір'ї.



















понеділок, 30 листопада 2020 р.

В руці зігрію сонну хризантему

 

Останній штрих сумний і непримітний,

В пейзажах бліднуть фарби й півтони,

А день блука засмучено - самітний,

І час стира задуму з сивини.


То де ж вона, красуня жовтокоса?

Опалий лист дописує ноктюрн,

І тільки думка мрійно- безголоса

Спада на тло беззвучних увертюр.


Вдихне зима в осінню прохолоду

Морозним ранком білі кольори,

І парк отрима справжню насолоду,

Коли одягнуть сукні явори.


В руці зігрію сонну хризантему,

Її красу обвітрено - терпку,

Вінчальну сніг одягне діадему

На її вроду трепетно - тонку.

субота, 21 листопада 2020 р.

Поглядом я осінь проводжала,


 Поглядом я осінь проводжала,
 Десь за обрій у таємну путь,
 А скорбота душу обпікала, 
  Бо красу вже цю не повернуть.

 А вона впокорено - тендітна 
Лиш на мить спинилась в квітнику, 
 Мовчазна й задумливо - привітна
Шлейф несла скупати у ставку. 

Намагалась погляд зрозуміти, 
Хист блаженний в неї перейнять,
 З нею сам на сам поговорити, 
Щоб красу по - іншому сприймать.

 Та вона таємна й загадкова,
 Розсипала золото в цю мить, 
А краса сп'яніло - серпанкова
 На деревах фарбами горить.

 Поглядом я осінь проводжала,
 У якісь незвідані світи, 
А душа так болісно страждала,
 Щоби втіху в погляді знайти.

середа, 11 листопада 2020 р.

Переосмислення


 Чомусь боїмось ми дощів і негоду.
І сніжних заметів в холодну погоду,
В дитинстві боялись казкову істоту,
За склянку розбиту - у серці гризоту.
У роки студентські боялись декана,
І розкладу сесій, як магми з вулкана,
А потім боялись невдач на роботі,
І совісті мук у постійнім клопоті. 
Боялись зустріти невдале кохання,
І побут домашній, розлуку й зітхання.
"Набридло боятись!"- тут думка майнула
І вранці полегко душа вже  зітхнула.
Ну скільки вже можна отак ось боятись,
Від долі постійно ти мусиш ховатись?
Не треба боятись проблем і невдачі,
Й складної у пазлах і в часі задачі,
Не можна боятись брехні або зради,
Й чиєїсь пустої для себе поради.
Боятися треба безділля і ліні,
І гордощів в славі, як власної тіні.
Не бійтеся правду сказати людині,
Хай руку брудну, все ж подать в самотині,
Не бійтесь пліток, що плетуть немов сіті,
А бійтеся скверни й байдужості в світі.

неділя, 25 жовтня 2020 р.

Вона ішла задумливо - сумна


 Осінній парк.Алея хризантем,

Опале листя гасне під ногами,

І золоті берези під дощем

Шептали древні ностальгійні гами


Вона ішла задумливо - сумна,

А день спадав на ніжні її плечі,

Стрічала осінь трепетно одна,

Їй чулись крики жалісні лелечі.


Були часи. Кохання і весна.

Любила погляд, посмішку і рухи, 

Душа п'яніла чиста і ясна,

Коли тримала теплі його руки.


Впивалась поглядом у блиск його очей,

Волосся гладила, п'яніючи незримо,

І в поцілунках місячних ночей

Цвіла для нього щастям мовчазливо.


А він радів, збираючи нектар,

Життя ж солодким завжди не буває,

В оману ввів під місячний вівтар - 

В черствій душі любов не проростає.


Минули дні.Весна зняла вбрання.

Він вже не той, не ті пріоритети.

Рингтон звучить і ввечері й зрання,

А в нього інші плани і сюжети.


Вона кохала постать і красу,

Його ж душа сховалась за портретом,

Безжально лабіринтами часу

Спливла любов туманним силуетом.


Осінній парк.Бурхливий листопад.

В її очах кохання мліє мука,

А в мерехтінні тліючих лампад,

Спада на землю болісна розлука.