На Великдень

- Синку, забери мене на свято,

На Великдень, дітки, забери, -

Просить мати, ніби винувато,

Сум очей обпалюють вітри.

- В день святковий паску в рідній хаті
Разом з вами хочу скуштувать,
В небесах, де хмари пелехаті,
Лик святий в господній день стрічать.

Так мені набридла ця палата,
Запах ліків, довгий коридор,
Вдома Жулька вірна і лахмата,

Рижий кіт по кличці Командор.

Синку, я і в лікаря спитала,
Він сказав: " Розписку напишіть", -
- Я додому хочу, - прошептала, -
Разом з вами свято це зустріть.

Він дивився, ніби у безодню...
Прийдуть зять, донька і два сини,
У неділю світлу Великодню
Шашлики влаштовують вони.

Як сказати матері, що марно
Жде вона це свято за столом,
На природі зелено і гарно
Смакувати м'ясо із вином.

Він мовчав, а в голові роїлись
Різні фрази, речення, слова,
А потрібні, ніби притаїлись,
Жар червоний щоки облива.

- Добре, мамо, потім поговорим.
Час ще є, бо зараз посівна.
Матері він видався суворим,
Вмить розхвилювалася вона.

У палаті тиша чергувала,
Жінка сіла тут, біля вікна,
Як сьогодні день той пригадала:
Кожна мить у згадках вирина.

У село приїхали вже з сином,
Дім купили, стали працювать.
Причепили гойдалку за  тином,
Щоб було малому де гулять.

Час летів, як вітер над полями,
Школа,ВУЗ, сім'я, робота, дім.
Старість, мов підкралася гаями,
Все змінила поглядом своїм.

Вмер Степан, земля йому хай пухом.
Поховала матір через рік.
Як там є - зібралася із духом,
Бо Господь їй шлях такий нарік.

Радувалась синові й мовчала,
Що дитя покинуте взяли,
Як на те, не завжди помічала,
Коли люди зайве щось плели.

Дні вбирали радощі і тугу,
Виріс син - незчулася й коли.
Грала доля їм сімейну фугу,
День вкрапляв у настрій кольори.

Перед сном молилася за сина,
І благала щастя у небес,
Щоб жила в трудах його родина,
І чекали радості й чудес.

Молитви, мов  янголи на крилах,
Донеслись в господній добрий час,
Син живе, мов човен на вітрилах,
Про достаток дбає повсякчас.

Хоч в лікарні - теплиться надія,
Син приїде вже за кілька днів,
І здійсниться  Великодня мрія,
Але дух в душі чомусь тьмянів .


У суботу встала спозання,
Склала  речі й сіла до вікна,
Час тримав надломлене чекання,
Але мрію пестила вона.

Сіло сонце обрію в долоні,
Смуток жінці душу обпіка,
І немов в останньому вагоні
День присів і гірко доріка.

І вона у роздумах заснула -
Ніч знеболить рану, що ятрить.
Голос сина увісні почула,
Та душа між хмар уже летить.

Він зайшов в лікарню винувато,
До палати кроків ще зо два,
- Ви спізнились,- якось слабувато
Медсестри доносились слова.

- Діти, гості,- трохи забарився,-
Я додому матір заберу.
- Чоловіче, ти уже спізнився,
Зараз речі мамині зберу.

Летять роки у вирій за птахами

Летять роки у вирій за птахами,
Але, на жаль,нема їм вороття,
А стежку ту,що нас вела до мами,
Сховав туман за пагорбом життя.

А ще недавно тут було затишно,
Привітно пес чекав нас у дворі,
Стрічав квітник своїм цвітінням пишно,
І втому дня ховали ліхтарі.

Вели розмови довгі вечорами,
Вслухались в дивну пісню цвіркунів,
Й здавалось нам,що десь під яворами
Невпинний час завмер в полоні снів.

А вранці жваво брались до роботи,
Бо це ж село.Хіба тут спочивать?
Як сніг сплакне, покинули турботи,
Вклонившись сонцю,бігли працювать.

Воно грайливо гладило нам руки,
На повні груди дихала земля,
І спрагло день весни збирав ті звуки,
Й душа сміялась сонцю звіддаля.

Цвіте садок,що з мамою садили,
Гуде бджола й цьогоріч, як колись,
І мрієм вже, щоб яблука вродили,
А груші соком щедро налились.

Знайшла між трав я вузлики з насінням-
Як ніжний спомин радості й труда,
І в теплий день з природи воскресінням
З небес, напевне, мама спогляда.

Весна кущі смарагдами оздоблює

Слабку бджолу несе на крилах вітер,
Болотниця у гості її жде,
На луках ранок паморозь вже витер,
І промінь ковдру із тепла пряде.

Сміється сонце й бавиться над річкою,
Проміння тепле землю зігріва,
А ключ лелек у небі ніби стрічкою,
Весняні хмари в звуки сповива.

Весна кущі смарагдами оздоблює,
На цвіт бузку вкрапляє аметист,
Земну красу весняністю охоплює
Тут видно скрізь її талант і хист.

Блакитні далі дихають озонами,
Поля чекають жайворонка спів,
Вже теплі ранки світяться іонами
І тихо з радістю летять в обійми днів.

Весна і в слові розцвіте

Весна у слові розцвіте
Й в тендітній квіточці шафрану,
В степу і в полі проросте,
В зелених хвилях океану.

Весна розплачеться дощем,
І веселково посміхнеться,
Сховає в травах сум і щем,
І в пісні жайвора озветься.

З весною в серці і в душі
Живу, радію і кохаю,
Вона осяє спориші
В похмурі дні, коли страждаю.

О весно, дякую за день,
За промінь сонця над рікою,
За грім небес і звук пісень
І голубінь над головою.

Тобі я вдячна за красу,
За квіти,сонце,тихі ночі,
І в мріях в літо понесу
Весни красиві й добрі очі.

Гарячі діалоги

Інтернет усім на руку,
Вайбер - рухає науку.
Він для школи - справжній скарб,         
Як палітра в світі фарб.   

Тут є смайлики,подяки,                           
Скарги й дружби теплі знаки,
Оголошення,прохання,
Мрії,злети й сподівання.

По закінченню уроків
Не чекай на тишу й спокій.
Треба вирішить питання
Про колонки до смеркання.

Й в телефоні не на жарт
Розігравсь шкільний азарт.
Про колонки педагоги
Вмить вступили в діалоги.

- Без колонок - ніч без сну,
Як учити - не збагну?
Аби дослід показати
Мову жестову вивчати?

- Без колонок - як без рук
Не лунає в класі звук,
А як учень недочує -
Шлях до знань собі зруйнує.

- А на праці - як без них,
Не урок,а просто сміх.
Щоб навчити малювати,
Треба ж ролик показати.

- У колонках - звуків суть,
Про це мусим не забуть.
Це балачка не пуста
Без колонок - не свята!

- Всі англійську учать чемно,
Без колонок - все даремно,
Аби фрази заучити
Треба звук живий включити.

Довго й жваво сперечались,
Фрази в простір розлітались,
Кожен сипле аргументи
Й ловить вигідні моменти.

Це почули вже колонки
Й подалися до віконки,
Матір Божую благали,
Аби їх не розірвали.

Стояла жінка осторонь сумна

Стояла жінка осторонь сумна,
Її душа із вітром гомоніла,
А біля ніг все кішечка руда
Ласкаво терлась й тихо муркотіла.

Вона дивилась в сіру далечінь,
Й немов у фільмах постаті мелькали,
Десь за поріг років упала тінь,
А зорі сум у сяйві колисали.

І їй у сні наснилась чужина,
Той день і час,що у небес благала,
Сталевий свист сховала ніч страшна,
А доля слізьми реквієм писала.

Шниряли кулі стрімко між дерев,
Блукала смерть без остраху лукаво,
В окопи падав бою дикий рев,
Стогнало небо й з відчаю ридало.

Он там на землю впала тінь людська,
Хвилину - дві - ще постать підіймалась...
Земля холодна, мокра і слизька
Тепло вбирала й хижо насміхалась.

Вона відчула в серці щем різкий,
У сні металась, помочі шукала,
Крізь хриплий голос стогін боязкий
Стрясав їй душу,і сльза стікала.

І жінка рве вже хустку на шматки,
Із рани кров охайно витирає,
Він жадно робить довгі два ковтки,
Вона ж у Бога милості благає.

Вже довгий рік їй маряться бої,
І кожен раз шука в окопах сина,
Думок тривожні хмари, мов рої,
Віщують в снах - жива її дитина.

Прийшла та звістка, що поліг в бою,
В тім пеклі тіло свічкою згоріло,
Питала долю - радницю свою,
Чому ж її життя не спопеліло?

На це ніхто невзмозі дать одвіт,
Бо долю Бог дарує ще в утробі,
Життя - це птах, що лине в білий світ,
І пада вниз, коли душа в жалобі.

Зима сховала довгі вечори
За сніжний килим запізнілих ранків,
Весна ж несе в примовклі хутори
Надію й віру сонячних світанків.

Блакитне небо в очі загляда,
Теплом проміння душу зігріває,
І майже сива жінка молода
З війни щоднини сина виглядає.

Вербовий котик весну зустріча,
Ось пролісок крізь сніг пробивсь на волю,
І раптом погляд постать поміча,
А час втіка від відчаю і болю.

- Це, мамо, я .Повірте - я живий!
Ваш оберіг відводив смерть щоразу.
Я сам іду, нічого,що кривий -
Навчивсь ходити, правда не одразу.

В полон потрапив, ледве вижив там,
Однак мені всміхалась нишком доля.
Сповна віддячив нелюдам - катам,
Це бачив Бог і закликала воля...

Стояла мати, мов стіна бліда,
Той віщий сон згадався їй одразу...
Вона на сина з жалем спогляда,
Й в думках шукає підходящу фразу.

- Ходімо в двір, тебе заждався пес,
Там стільки справ - твої потрібні руки,
З' явивсь, мов янгол, з праведних небес,
Щоб вгамувати материнські муки.

Проходить жінка тихо мовчазна,
В очах її весна цвіте яскраво,
Лиш на чолі печалі борозна,
Про дні страждань нагадує лукаво.

І зацвітуть зимові білі ружі

Вкрива туман відбілені простори,
Сумні поля мовчазно спочивають,
Блукають дні,міняючи мінори,
В буденній тиші  пошепки співають.

Дрімає ранок сірий між снігами,
Гука морозну днину на гостину,
Старіє січень тоскно між хатами,
А лютий спить в колисці,мов дитина.

Не шле мороз зимі вбрання й прикраси,
Пройшов той час,туманами чарує .
Об лід ударить,ніби в тулумбаси,

Й до річки на Йордана помандрує.

Зима дощем заплаче рано- вранці,
Розтане сніг  засмучено в калюжі,
І ліхтарі, немов нещасні бранці,
Лиш подарують погляди байдужі.

Мороз почує зболене зітхання,
Загляне в очі, змучені й недужі
В цю мить воскресне в  мінусах кохання
І зацвітуть зимові  білі ружі