Посміхається червень прощально

 Посміхається червень прощально,

Відшумів він дощами сповна.

Вже у співі птахів сповідально 

Його туга за світом зрина.

Він востаннє привітно - ласкавий,

І до липня іде на уклін,

І востаннє цей вихід яскравий 

Продзвенить як малиновий дзвін.

Я розмовляла подумки з дощем

Я  розмовляла подумки з дощем,

Він тихо падав краплями на плечі,

Змивав гарячий полудневий щем,

І крила розправляв, немов лелечі.

Він говорив, що любить шепіт трав,

Красу троянд і  погляд лілій ніжний,

І акварелі вранішніх заграв,

І маків цвіт замріяно - маніжний.

Дощ обіймав простори степові,

Змивав з садів утому полудневу,

Писав сюїти гучно грозові,

І спеку заціловував червневу.

Я слухала, він стукав у вікно,

Читав свої до ранку пасторалі,

Ховав свій сум під вечора сукно,

А час ішов у зоряні  скрижалі.

Дарує липа ніжний аромат

 Красуня - липа трепетно - п'янка 

Вдягла вуаль з ванільно - ніжних квітів,

Її краса привабливо - тонка 

В оздобі світла сонячних софістів.

Гуде бджола, збираючи нектар,

Грайливо промінь бавиться на листі,

А  ніжний запах лине аж до хмар,

І творить небо погляди барвисті.

Дарує липа ніжний аромат, 

Чарує бджіл солодко - ніжним цвітом,

І в музиці обвітрених сонат

Відчутно запах, що здійнявсь над світом.

Тримає червень спеку у долонях

 Тримає червень спеку у долонях,

Дарує тепло липа ніжний цвіт,

У літа роси сріблиться на скронях,

І творить день божествений прихід.

Напоїть соком спілу полуницю,

Черешню буде промінь цілувать,

Покличе бджіл у гості медуниця,

Коли зоря ще буде догорять.

Легенький вітер пеститиме квіти,

Впаде краса ромашок поміж трав,

І буде час на відстані бриніти 

У суголоссі сонячних октав.

Дівчина з очима голубими

 Дівчина з очима голубими,

З посмішкою Мавки на вустах,

З теплими руками золотими,

З мрією крилатою, мов птах.

В роздумах печально - сумовита,

І швидка в поривах, як стріла,

В поглядах відверто - гордовита,

Коли радість сіра, мов імла.

Дівчина з вразливою душею,

У манерах мила й говірка,

Розмовляє потайки з зорею

Коли доля болісно - гірка.

Дівчина із голосом приємним,

З витонченим смаком до краси,

Із бажанням кришталево - чемним

Сад плекає й слухає ліси.

Дівчина з красою Афродіти,

З солодом кохання на губах,

Поглядом плекає живоцвіти,

Й сповіддю лунає в молитвах.

Дівчина із долею земною,

Має пензель й фарби у словах,

День оздобить ніжною габою,

І розсипле щастя по стежках. 

Проснувся день...

 

Крізь хмари сонце кволо пробивається,

Ромашка ніжно росами вмивається,

Цвіркун веде розмову дивну з травами,

А вітер грає, любиться з отавами.

Проснувся день і зорям посміхається,

Зі світом ранок радісно вітається,

Червоний мак красою мов палає,

Палку любов у росах омиває.

Духмяна м'ята вабить ароматами,

Дивують птахи співами - сонатами,

Кує зозуля долю для гаїв ,

Тут час невпинний погляд затаїв.

Сумує небо, засмутилося

Сумує небо, зажурилося,

Дощами літніми умилося,

Скрадають тугу хмари потайки,

А дощ їм казку шепче пошепки.

Ідуть дощі, на землю падають,

Погідні дні троянди згадують.

Ген, колос в полі наливається,

Землі з подякою вклоняється.

Сумує небо, засмутилося,

Журбі нерадісно скорилося.

Збирає час акорди поспіхом,

Сховалось сонце ніби з острахом.