Кличе хмари вітер навпаки,
А простори манять неозорі
В далеч днів, де стогнуть вітряки.
Він плекає квіти на долонях,
Розгортає трав легкі шовки,
Днів журбу обвітрює на скронях,
Струшуючи тихо пелюстки.
Слухає пісні птахів ранкові,
Бісер рос збирає на гердан,
А принади ніжно-світанкові
Прикладає степу поміж ран.
Вечоріє. Йде за обрій травень,
Шепче казку, вигадану в сні,
І дарує знов весні хоробрий
Жах війни і миті чарівні.
Жовтий цвіт кульбаб - тепло і сонце,
Ніжний погляд травня і весни,
Заглядає промінь у віконце,
Доброту вкрапляючи у сни.
Кіт Мурко приліг в траві під тином,
Півень виголошує: " Привіт!",
Вітер заховався за комином,
Обтрусивши яблунь білий цвіт.
День іде, шукаючи спасіння,
Крутить стрілки час на самоті,
Сум руїн у звуках відгоміння
Промені збирає золоті.
Зацвіли півонії рожеві,
Ніжним цвітом вабить бузина,
Вибухів шрапнелей металеві
Без жалю їм душу розтина.
Скропить дощ землі глибокі рани,
Змиє біль жахливої доби,
І цвістимуть маки і тюльпани,
Й здімуть мир у небо голуби
Променем і квітами бузку,
Задзвеніли квіти мов органно,
Заспівали птахи у садку.
Вже із трав шовки лягли під ноги,
Розсипає ніч на них росу,
Час летить крізь зболені тривоги
І шукає вічності красу.
А весна всміхається ласкаво,
Тче з барвінку диво - килими,
Цвітом прикрашає дні яскраво,
Походжає тихо між людьми.
Вже стоїть Великдень на порозі,
Україна сплакує сльозу,
І цвіте калина при дорозі,
Мріючи про миру бірюзу.