Зимовий пейзаж

Біле, біле все навкруг - пада сніг,

В соннім парку між дерев мовчки ліг,

Землю лагідно укрив в хмурі дні,

Заколисуючи все в тихім сні.

Ясно, ясно в темну ніч - сяє сніг,

Місяць ніченьку стеріг - спать не ліг.

Він одяг дбайливо парк в орілаг,

Побажав щасливих снів,й земних благ.

Тихо, тихо навкруги - спить усе,

Думку тиша в пізній час  спать несе,

І летять у вирій сну день і час,

Щоб зима створила фон для прикрас.

Біле, біле все навкруг - чистий лист.

Снігопад створив пейзаж - має ж хист.

І  з'явилось неземне сприйняття. 

В колажах зимових днів відчуття.

Останній лист

Дивлюсь з вікна в самотній парк зимовий,

Похмурий день, мов казка із химер.

Кленовий лист як докір випадковий

У вихрі днів на дереві завмер.

Змарнілий вкрай, обпалений вітрами,

Останню мить живе до забуття.

В зимових снах, окутаний снігами,

Він не блага в природи вороття.

І ось кінець - затрясся й впав безшумно,

Він в цьому світі був звичайний гість,

Дерева в смутку, й стало якось сумно,

Що вже ніхто про це не розповість.

Дивлюсь з вікна на мовчазні дерева,

Що проводжають лист в беззвісну путь,

Їх оповила тиша кришталева,

Щоб  цю печаль вже до весни забуть.

За вікном лячно свище вітер

За вікном лячно свище вітер,
Спокій рве на дрібні папірці,
Вже  не склеїти тишу з літер,
І не втримати мить у руці.

Тарабанить у вікна грізно,
Щоб навести нелюдський страх.
Відчуття не спіймати, звісно,
Аби згодом приспати в снігах.

Вітер дико в конвульсіях б ється,
І шаленно плига по дахах,
Зістрибнувши, стрімглав несеться,
І повільно  вмира на очах.